Моє розуміння поезії Б.-І. Антонича Б.-І. АНТОНИЧ, О. ТУРЯНСЬКИЙ

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ

Б.-І. АНТОНИЧ, О. ТУРЯНСЬКИЙ

Моє розуміння поезії Б.-І. Антонича

Поезія Ігоря-Богдана Антонича вражає своїм первісним, міфопоетичним поглядом на світ. Мабуть, його вірші ще довго викликатимуть бажання дослідників зрозуміти все, що він хотів донести до читача, дійти до самої суті його творчого задуму. Я ж спробую висловити власне розуміння змісту його поезії “Різдво”, яка належить до справжніх ліричних шедеврів.

Різдвом називають день, коли народився Ісус Христос. Доля його загальновідома.

За біблійними оповіданнями, він був страчений на Голгофі. Натяк на це поет зробив за допомогою згадки про язичницький обряд: у вірші Бог народився на санях, а на санях у давнину ховали небіжчиків.

Чому вірш називається “Різдво”? Можливо, тому, що Різдво починає одвічний цикл: народження – життя – смерть, який дає надію на незнищенність, вічність життя. На Різдво лемки виконували язичницький обряд: освячували обійстя, обходячи його з хлібом і свяченою водою.

Поет не випадково називає місцем народження Бога Лемківщину. Цікавий факт: Лемківщина як географічна одиниця проіснувала лише 10

років після смерті Антонича. Мабуть, тривожні думки поета щодо долі своєї батьківщини змусили його згадати про необхідність жертовності заради життя народу, країни, самозречення Ісуса Христа заради людства. Саме таким шляхом йшли ті, хто боровся за Україну. І лише надія на відродження, нове життя підтримувала їх на цьому шляху. Поета не лякає трагічність людської долі – “народитися, щоб вмерти”: він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження, як і тоді, коли в світ прийшов Ісус.

Одну з версій перенесення біблійної історії на українську землю подаєС. Росовецький: “Однією із світоглядних передумов ідеї перенесення біографії Ісуса Христа в Україну було загальноєвропейське середньовічне сприйняття історії. Відомо, що середньовічна людина не помічала повільних змін у суспільстві та природному середовищі, а в сучасності бачила лише повторення того, що вже було раніше. То ж не дивно, що вже візантійські іконописці перевдягли персонажів Біблії у свої хітони, туніки, гіматії та мафорії, а на берегах середньовічних західних рукописів вони з’явились серед “варварських” королів, лицарів і селян”. Саме через це волхви уподібнювалися до лемків: “Прийшли лемки у крисанях І принесли місяць круглий”, тобто хліб. Згаданий тут символ місяця пов’язувався здавен із дохристиянським святом Різдва. Ще одним язичницьким символом є місячний знак – “золотий горіх”. У міфології місяць вважається символом Матері-Богині, Цариці Небесної; вічності. А також символом циклічного ритму часу. Його фази – зародження, зникнення, поява – символізують безсмертя, а також постійне оновлення. Місяць – поширений образ в українському фольклорі. Старовинний язичницький народний культ Місяця в епоху християнства природно увійшов у святкування Різдва – Щедрого вечора.

У християнській традиції Місяць порівнюється з Церквою Божою на землі, оскільки вона запозичує своє сяйво від сонця правди, Христа.

Ідеться у творі про подію світового значення – народження Бога. І лемки у національному середовищі розігрують біблійне дійство, не забуваючи при цьому про одвічні вірування своїх предків. Поезія Антонича створює оригінальний світ, у якому гармонійно співіснують міф, реальність, сьогодення, минуле і погляд у майбутнє. Часто в Антонича в одному творі можна помітити мотиви двох вір. Прикладом цього може бути саме вірш “Різдво”, де біблійний сюжет розгортається в українському середовищі, сповненому язичницьких обрядів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Моє розуміння поезії Б.-І. Антонича Б.-І. АНТОНИЧ, О. ТУРЯНСЬКИЙ