Мовні характеристики героїв комедії Горе від розуму Грибоєдова А. С

Сучасники Грибоєдова захоплювалися мовою комедії “Горе від розуму”. Ще Пушкін писав, що половина віршів п’єси ввійде в прислів’я. Потім Н. К. Пиксанов відзначав своєрідний мовний колорит комедії Грибоєдова, “жвавість мови розмовного”, характеристичне мовлення героїв Кожний з персонажів “Горя від розуму” наділений особливим мовленням, характерної для його положення, способу життя, особливостей внутрішнього вигляду й темпераменту. Так, Фамусов – це старий московський пан, державний чиновник, що захищає в комедії життєві цінності “століття минулого”. Суспільне становище Павла Опанасовича стабільно, це людина недурний, дуже впевнений, шановний у своєму колі.

До його думки прислухаються, його часто запрошують “на іменини” і “на погребенье”. Фамусов незлобивий по природі своєї, він по-російському гостинний і хлібосольний, дорожить родинними зв’язками, по-своєму проникливий. Однак Павло Опанасович не далекий певної користі, при нагоді може й слукавить, він не ладь приволокнуться за покоївкою Соціальному стану цього персонажа, його психологічному вигляду, його характеру й життєвим обставинам відповідає в п’єсі і його мовлення.

Мовлення Фамусова, по зауваженню О. С. Орлова, нагадує мовлення старомосковского дворянства, з її народною, розмовною манерою, барвисту, образну й влучну Павло Опанасович

схильний до філософствування, дидактизму, дотепним зауваженням, до стислості формулювань і лаконічності. Мовна манера його незвичайно рухлива, живаючи, емоційна, що вказує на інтелект героя, його темперамент, проникливість, певний артистизм. Фамусов реагує на ситуацію миттєво, він висловлює своє “сиюминутное думку”, а потім починає міркувати на дану тему більше “абстрактно”, розглядаючи ситуацію в контексті свого життєвого досвіду, знань про людську природу, про світське життя, у контексті “століття” і часу. Думка Фамусова схильна до синтезу, до філософських узагальнень, киронии.

По приїзду Чацкий запитує, отчого Павло Опанасович невеселий, – Фамусов відразу знаходить влучну відповідь: Ах! панотець, знайшов загадку, Не весел я!.. У мої лета Не можна ж пускатися мені в присядку! Застав раннім ранком свою дочку з Молчалиним, Фамусов стає по-отцовски строгий, добромисний: Друг, чи не можна для прогулянок Подалі вибрати завулок?

А ти, пані, ледве з постелі приг, Із чоловіком! с молодим! – Занятье для дівиці!

Павло Опанасович може й проаналізувати ситуацію, простеживши в ній причинно-наслідкові зв’язки: Всю ніч читає небилиці, И от плоди від цих книг! А всі Кузнецький міст, і вічні французи, Звідти моди до нас, і автори, і музи: Згубники кишень і серць! У комедії герой виступає у всіляких іпостасях – турботливого батька, важливого пана, старого тяганини й т. д. Тому інтонації Павла Опанасовича – найрізноманітніші, він прекрасно почуває свого співрозмовника (Н. К. Пиксанов). З Молчалиним і Лізою, слугами Фамусов розмовляє по-свойски, не церемонячись.

З дочкою він витримує строго-добродушний тон, у мовленні його з’являються дидактичні інтонації, однак відчувається й любов. Характерно, що той же самий дидактизм, батьківські інтонації з’являються й у діалогах Павла Опанасовича із Чацким. За цими моралями, як ні парадоксально, коштує особливе, отеческое відношення до Чацкому, що виріс разом із Софією на очах Фамусова. “Брат” і “друг” – саме так звертається Фамусов до свого колишнього вихованця.

На початку комедії він щиро радий приїзду Чацкого, намагається по-отечески наставляти його. “От те-те, всі ви гордії! Запитали б, як робили батьки?

” – Фамусов сприймає Чацкого не тільки як недосвідченого парубка, але і як сина, зовсім не крім можливості його шлюбу із Софією. Фамусов часто вживає й народні вираження: “зілля, пустунка”, “упав вдругорядь”, “Горе горювати”, “не дати не взяти”. Чудовий по своїй образності й темпераментності монолог Павла Опанасовича про Москву, його збурювання із приводу засилля всього іноземного у вихованні московських панянок: Беремо ж побродяг, і в будинок, і по квитках, Щоб наших дочок усьому вчити, всьому, И танцям! і пенью! і ніжностям!

І подихам! Начебто в дружин їх готовимо блазням. Безліч висловлень Фамусова стали афоризмами: “Що за комісія, творець, бути дорослої дочки батьком!

“, “Ученье – от чуму, ученість – от причина”, “Підписано, так із плечей геть”. До мовлення Фамусова близьке мовлення баби Хлестовой. Як відзначає Н. К. Пиксанов, Хлестова говорить “самою витриманою, самою барвистою мовою”. Мовлення її образної, влучна, інтонації – упевнені.

У мові своячки Фамусова безліч народних виражень: “година битий їхала”, “дався йому трьох саджений молодець”, “від вечері зійшли подачку”. Надзвичайно характерної є й мовлення Скалозуба – примітивна, уривчаста, груба за змістом і інтонаціями. У лексиконі його безліч військових термінів: “фельдфебель”, “дивізії”, “бригадний генерал”, “шеренга”, “дистанції”, “корпус” – які найчастіше вживаються не до діла. Так, розділяючи замилування Фамусова Москвою, він говорить: “Дистанції величезного розміру”.

Почувши про падіння Молчалина з коня, він заявляє: Поводья затяг. Ну, жалюгідний же їздець. Глянути, як тріснувся він – грудьми або в бік?

Іноді Скалозуб не розуміє, про що говорить співрозмовник, по-своєму витлумачуючи почуте. Вичерпну характеристику мовлення героя дає Софія: “Він слова розумного не виговорив сроду”. Як відзначає А. І. Ревякін, Скалозуб недорікуватий. Він погано знає російську мову, плутає слова, не дотримує норм граматики. Так, Фамусову він говорить: “Мені совісно, як чесний офіцер”.

Мовлення Скалозуба, таким чином, підкреслює розумову обмеженість героя, його брутальність і неуцтво, вузькість кругозору. Мовлення Молчалина також відповідає його внутрішньому вигляду. Основні риси цього персонажа – лестощі, підлабузництво, покірність.

Для мовлення Молчалина характерні самозневажливі інтонації, слова з уменьшительно-ласкательними суфіксами, підлесливий тон, перебільшена люб’язність: ” два-з”, ” по-колишньому-з”, “простите, заради Бога”, “личко”, “ангельчик”. Молчалин в основному небагатослівний, “красномовство” у ньому прокидається лише в розмові з Лізою, який він відкриває свою щиру особу. Серед персонажів фамусовской Москви виділяється своїм колоритним мовленням “член таємного сполучника” Репетилов.

Це порожня, легковажна, нетямуща людина, базіка, аматор випити, завсідник Англійського клубу. Мовлення його – це нескінченні оповідання про себе, про свою сім’ю, про “секретнейшем сполучник”, супроводжувані безглуздими клятвами й зневажливими визнаннями. Мовна манера героя передана лише однією фразою: “Шумимо, братик, шумимо”.

Чацкий приходить в отчаянье від “брехні” і “дурниці” Репетилова. Як відзначив О. С. Орлів, “мовлення Репетилова дуже цікаве строкатістю свого складу: це суміш салонної балаканини, богеми, гуртківщини, театру й простоліття, що було результатом хитання Репетилова по різних шарах суспільства”. Цьому персонажу властиві й простоліття, і вираження високого стилю. Варто відзначити й своєрідність мовної манери бабуся^-бабусі-графині-бабусі.

Як зауважує В. А. Філіппов, ця героїня зовсім не недорікувата. Її “неправильний”, неросійська догана обумовлена національністю. Баба Хрюмина – німкеня, що так і не опанувала російською мовою, російською доганою. Від мовлення всіх персонажів відрізняється мовлення Чацкого, що деякою мірою є героєм-резонером, що виражає в комедії авторські погляди. Чацкий – представник “століття нинішнього”, що критикує всі пороки московського суспільства.

Він розумний, утворений, говорить правильною літературною мовою. Мовлення його свойствен ораторський пафос, публицистичность, образність і влучність, дотепність, енергійність. Характерно, що навіть Фамусов захоплюється красномовством Олександра Андрійовича: “говорить, як пише”. У Чацкого особлива манера розмови, що відрізняється від манери інших персонажів. Як відзначив О. С. Орлів, “Чацкий декламує як би з естради, відповідно до сатиричного дидактизму автора.

Виступу Чацкого приймають форму монологів навіть у бесіді, або виражаються найкоротшими зауваженнями, як би пострілами в співрозмовника”. Нерідко в мовленнях цього персонажа звучить іронія, сарказм, пародійні інтонації: Ах! Франція!

Немає у світі краще краю! – Вирішили дві князівни, сестриці, повторюючи Урок, що ними з дитинства натвержен. Чудовий у п’єсі монолог Чацкого, у якому він з усією гарячністю й щирим обуренням обрушується на громадські порядки, бюрократизм чиновників, хабарництво, кріпосництво, відсталість поглядів сучасного суспільства, бездушшя суспільної моралі. Це палке, волелюбне мовлення яскраво характеризує внутрішній вигляд героя, його темперамент, інтелект і ерудицію, світогляд.

Причому мовлення Чацкого дуже природне, життєво правдива, реалістична. Як писав І. А. Гончарів, “не можна уявити собі, щоб могла з’явитися коли-небудь інша, більше природна, проста, більше взята з життя мовлення”. Безліч висловлень Чацкого стали афоризмами: “И дим батьківщини нам солодкий і приємний”, “Свіжо переказ, а віриться із працею”, “Будинку нові, але забобони старі”, “А судді хто? ” Досить правильною літературною мовою в п’єсі говорить і Софія, що свідчить про її гарне утворення, начитаність, інтелекті. Як і Фамусов, вона схильна до філософствування: “Щасливі годин не спостерігають”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Мовні характеристики героїв комедії Горе від розуму Грибоєдова А. С

Categories: Шкільні твори

Links