МОУЕТ, Фарлі

(нар. 1921)

МОУЕТ, Фарлі (Mowat, Farley – нар. 12.05.1921. Белвілл, провінція Онтаріо) – канадський письменник-натураліст.

Моует – мандрівник, дослідник Півночі; відомий своїми працями з проблем екології, творами про природу та людей, котрі живуть на Далекій Півночі, книгами для дітей, які присвячені диким і свійським тваринам, птахам, мешканцям морів і рік. Вчений-біолог, чия діяльність з розвитку та виховання екологічної свідомості сучасників здобула суспільне визнання, і водночас обдарований митець, твори якого приваблюють органічним злиттям науково-обгрунтованих фактів з образністю мислення,- такий Моует. Екологічні проблеми пов’язані у його книгах з проблемами морально-етичними. Перу Моуета належать понад тридцять книг; вони перекладені понад двадцятьма мовами, публікувалися в сорока країнах, здобули широке визнання серед найширших читацьких кіл.

Дитячі роки, життя у батьківському домі в містечку Сакстауні на річці Саскачеван, де його батько працював бібліотекарем, склалися щасливо. Атмосфера в родині сприяла розвитку його уподобань та схильностей. Велику роль у становленні майбутнього письменника відіграли батько і двоюрідний дід. Вони прилучили його до природи, пробудили у ньому пристрасть до подорожування, інтерес до нових місць і особливо до суворої та незабутньої краси Півночі. Разом із батьком Моует здійснив свою першу поїздку

преріями, що оточують Сакстаун, – саме вони зродили у його дитячій свідомості невідоме досі “відчуття простору та часу”; він поринув у невідомий і прекрасний світ, населений дивовиж-ними істотами, які літали, бігали, повзали, плавали. Моует писав згодом про те, що “Моуети були родиною непогамовних”, їх завжди вабили “далекі обрії”.

У період життя у Сакстауні Моует здійснив разом з батьками “далекі поїздки – від Черчілла на Гудзоновій затоці до Ванкувера на березі Тихого океану”. А коли йому було чотирнадцять років, Моует разом з дідом Френком вирушив на Далеку Північ Канади, що й визначило його подальшу долю. Втім, впливу діда Фарлі зазнав на собі з раннього дитинства. В одній зі своїх книг Моует пише: “Коли мені було п’ять років. Френк поклав мені руку на плече, і я досі ще не позбувся відчуття цього телепатичного доторку”. Дід Моуета був “натуралістом і колекціонером старої школи й був упевнений, що для всього того, що дає природа, від орлиного яйця і до кісток динозавра, знайдеться місце в кімнаті звичайного будинку. Він також стверджував, що пізнати тварин можна лише тоді, коли живеш разом з ними. Він переконав мене в тому, що коли немає можливості жити серед диких звірів у лісах і полях, то найкраще приносити їх додому, аби вони пожили з тобою”. Батьки не суперечили цим переконанням, і в домі Моуета жили собаки та змії, білки та черепахи. Ані батько, ані мати “не намагалися боротися з моєю схильністю до практичної зоології”, – з вдячністю пригадує Моует.

Після школи Моует вступив в університет у Торонто, але Друга світова війна перервала його студентське життя. Він служив в збройних силах США і як піхотний офіцер брав участь у воєнних діях в Західній Європі; навесні 1945 р. Моует – один із учасників зустрічі союзницьких військ на Ельбі. Після закінчення війни він два роки провів у Арктиці, потім завершив свою освіту, спеціалізуючись у біології. На початку 50-х pp. він почав писати. Перша книга Моуета – “Люди оленячого краю” (“People of the Deer”) – вийшла друком у 1952 p. Вона присвячена трагічній долі одного із т. зв. “малих народів” Півночі – племені іхалмютів, котре стоїчно витримувало єдиноборство із суворою природою, але виявилось беззахисним перед навалою зайд, що вторглися у їхні землі.

Найвідомішими серед творів Моуета є книги про долю мешканців і природи Канади – “Зневірений народ” (“The Desperate People”, 1959), Випробування льодом” (“Ordeals by ice”, 1960), “Канадська Північ” (“Canadian North”, 1967), “Канадська Північ сьогодні”(“Canadian North Now: The Great Betrayal”, 1976), “Трагедії моря”(“Sea of Slaughter”, 1984), книги про тварин – “He кричи, вовки!”(“Never Cry, Wolf!”, 1963), “Кит на заклання” (“A Whale for the Killing”, 1972), a також книги для дітей: “Собака, який не хотів бути просто собакою”(“The Dog Who Wouldn’t Be”, 1957), “Сови в нас удома” (“Owls in the Family”, 1961), “Загублені серед пустельних рівнин” (“Lost in the Barrens”, 1965), “Човен, який не пливе” (“The Boat Who Wouldn’t Float”, 1968). В автобіографічну книгу Моуета “І птахи не співають” (1979) покладені враження воєнних років і досвід військової служби. Важлива тема творчості Моуета пов’язана з історією заселення Канади та Північної Америки першопрохідцями.

Моует багато подорожував. Йому добре відомі Аляска, острів Ньюфаундленд, де він прожив кілька років, він об’їхав Чукотку, бував у Сибіру і 1971 р. видав книгу “Моє відкриття Сибіру”.

Головні проблеми, що глибоко хвилюють письменника, – взаємини людини та природи, доля всього живого на Землі, збереження тварин, птахів, риб, чимало видів яких зникають. Моует задається питаннями про те, як зберегти джерела життя, як вберегти світ живої природи від хижацького та бездумного поводження з ним сучасних людей. “Історія людства, – пише Моует, – була і значною мірою залишається історією експлуатації живої природи. Саме тому я обрав її своєю головною темою”.

У книгах М. передано “криваву драму спустошення планети”, головним учасником якої стає “найсмертоносніший хижак” з-поміж усіх, що існували на Землі – сучасна людина; вона чинить розправу над тваринами, губить природу, що неминуче призводить до найважчих наслідків. У зв’язку з цим Моует закликає одуматися, зупинитися, відновити контакт між людиною та природою планети. При цьому Моует не приймає погляду на тварин як на “наших менших братів”: для нього вони – істоти значно досконаліші, більш чуйні, ніж люди, здатні ясно чути та розуміти голоси природи, але які далеко не завжди чує і розуміє кожна людина.

У книзі “Трагедії моря” оповідається про знищення живої природи північних районів Американського континенту. Ця частина Землі цікавить письменника з тієї причини, що саме звідси європейці-скандинави, а потім ісландці почали своє проникнення в Новий Світ. Почалося освоєння природних багатств Американської Півночі. Трапилось це ще в X ст. Що ж відбувалося потім? По-хижацькому знищувались тварини і птахи, мешканці морських водойм. Зникають довгорогі бізони, нелітаючі гагарки, вересковий тетерев та деякі інші види пернатих. Забруднюються джерела життя, порушується гармонія природи, убуває, а потім зникає зовсім колишнє буяння. Лунає заклик: розум повинен взяти гору над нерозумністю, відповідальність і тверезий глузд над здрчинною марнотратністю. Тільки тоді вільно розіллється Море Життя, яке зараз поступово висихає. Образ Моря витлумачується у книзі Моуета широко: це й саме Життя, порушення законів якого призводить до загибелі.

З чого складаються трагедії землі та моря? З доль мешканців морських водойм і прибережних просторів – риб, моржів, китів, бізонів, диких котів та собак. Так, наприклад, спеціальний розділ присвячено “королівській трісці та царственному лососю”. Відтворено ретроспективу: колись води Нового Світу кишіли рибою. Оселедець, скумбрія, камбала, кефаль, макрель, окунь, тунець, лосось, форель, лящ, карась водилися в морських і прісних водоймах у величезних кількостях. Королевою риб вважалася тріска. Та з часом картина змінювалась. Спираючись на факти, Моует відтворює процес убування, знищення колишніх багатств. Невпинно зростала кількість промислових суден і зменшувалася кількість риби, катастрофічно падала вага кожної особини. Раніше одна тріска могла важити дев’яносто кілограмів, тепер великою вважається рибина вагою два-три кілограми. Рибальські флотилії заповнюють від краю до краю ввесь морський обрій. “Окрім них тисячі мешканців прибережних районів ловлять тріску з невеликих човнів у кожній маленькій бухті чи гавані”. Тріска заготовлюється тисячами тонн. Риболовецький бізнес виявляє ознаки гігантизму. “Як наслідок почалася та продовжується до сьогодні справжня оргія винищення, безприкладна за своїми масштабами за всю історію хижацької діяльності людини в морі”. Неминучий крах рибальського промислу. Аналогічні процеси відбуваються і в інших сферах хижацького винищення природних багатств. Приготована загибель китам, майже знищені смугасті кити, а ті, “що сьогодні живі, є жалюгідними рештками легіонів їм подібних”, що колись виправдовували назву Моря Китів. Про жорстокість винищення китів розказано у книзі Моуета “Кит на заклання”.

Книгам Моуета властиві наукова обгрунтованість, багатство фактів, переконливість аргументації. І водночас у них присутній витончений гумор, а подекуди й ліризм. Захоплюючими є твори, призначені для дитячого читання; велика сила їхнього виховного значення. Прилучаючи читачів до світу живої природи, Моует збагачує наші знання та уявлення про неї.

Н. Михальська

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
МОУЕТ, Фарлі