Мотиви самітності, туги за волею в лірику М. Ю. Лермонтова


1. Фактори формування особистості в сім’ї. 2. Суспільно-політичні настрої і їхня роль. 3. Рання лірика М. Ю. Лермонтова 1830-х років. 4. Посмертні вірші М. Ю. Лермонтова 1840- 1841 років. І царює в душі якийсь холод таємний, Коли вогонь кипить у крові. М. Ю. Лермонтов Мабуть, неможливо знайти у всієї російської поезії “Золотого століття” поета більше романтичного у вчинках і великого у своєму протиріччі, закритого в спілкуванні й загадкового в помислах, що страждає в глибині своєї душі й воскреша_ знову й знову своєю неповторною й своєрідною лірикою, чим М. Ю. Лермонтов.

Його одухотвореної й сповненої волі склад усе ще зачаровує серця й розуми шанувальників його творчості, а також літературознавців, що вивчають його життя й донині намагаються розгадати таємниці цієї геніальної людини. Формування творчої особистості М. Ю. Лермонтова складалося під впливом багатьох факторів не тільки приватного життя поета, але й громадського життя країни Багато подій, що відбулися в сім’ї майбутнього письменника, назавжди залишили незгладимий слід і невиліковну травму в його вкрай чутливій душі, що й стало основною причиною його самітності, замкнутості й відчуженості вже в дорослому віці. Ранній відхід з життя глибоко люблячої й турботливої матері, “жахлива доля батька й сина – жити розно й у розлуці вмерти…”, серйозні хвороби й важкі недуги в дитинстві,


відсутність настільки потрібного дитині спілкування з однолітками й відсутність можливості розважатися звичайними забавами й іграми в дружньому колі, постійні поїздки з бабусею й зародження інфантильно-романтичних почуттів, – все це привело до розкриття оригінальних сторін особистості письменника, украй індивідуальних проявів численних здатностей і талантів.

Сукупність подібних обставин сприяла ранньому дорослішанню, зародженню глибоких почуттів і думок, появі багатогранних сполучень любові, недовіри й образи на найближчих людей, їхнє пещення й турботу. Постійна поглибленість, всебічний аналіз себе й миру, підміна реальності фантазіями й уявою звели величезну стіну між внутрішнім миром поета з його мріями й снами, яскравими переживаннями й байроновским романтизмом і повсякденним життям, повного смутку й туги за “душею рідний”, зневіри й неприкаяності, нерозуміння й байдужності з боку людей Крім цього, творчість М. (О. Лермонтова довелася на неймовірно динамічну першу чверть XIX століття, час розвитку реакції, виникнення переслідувань поліції й твердої цензури, студентських кружків і підйому народно-просвітительської думки й критики на чолі з В. Г. Бєлінським і А. И. Герценом. Сама епоха впливала на поета, розвиток у нього трагічного світовідчування, почуття безвихідності, загнанности, постійного переслідування його думок і волі самовираження.

Всі ці обмеження загартували характер, додали його й без того самобутньому стилю ще більше романтизму, височини, героичности й натхненності. Тема самітності й туги за волею в різному ступені проходить через всі твори Лермонтова, простежується й у ранній ліриці, і в передсмертні віршах Загадковий мир душі людини – безмежний простір для творчої думки. У вірші “Самітність” (1830) поет зізнається не тільки у своїй крайній відчуженості, відсутності по-справжньому близьких людей, друзів, серйозних серцевих прихильностей, але й у тім, що йому “страшно життя сіяй окови на самоті тягнути”. Відсутність людини, який би зрозумів і прийняв його поранену душу, він пояснює тим, що “ділити веселощі – усі готові: ніхто не хоче смуток ділити”.

Подібна відсутність перспективи вже в молодому віці приводить ліричного героя до “труни відокремленому”, що представляється йому єдиним відпочинком від життя, у якій “про смерть будуть більше веселитися, чим про народження…”. У мінути подібного смутку й туги поет замислюється не тільки про світ, що його оточує, але й про світ своїх мрій, фантазій. Таке вірш “Ангел” (1331), з його алегоричним поданням мрії ліричного героя у вигляді ангела, що співає “про блаженство безгрішних парфумів” і “про бога великому”. Щирість і безгрішність ангела, як і самого поета, говорить про його приналежність до іншому, більше чистому й світлому місцю, ніж повсякденне життя.

Саме тому він прагне туди, “звуки небес” ваблять його куди більше, ніж “нудні пісні землі”, внутрішні переживання більше динамічні і ярки в порівнянні із сірим миром, повним егоїзму й байдужності. Розкриття теми прихильності до інший світу дається в добутку “Земля й небо” ( 1830-1831). Незважаючи на те що “щастя земне менше в сто разів”, у серце поета продовжує тепліти надія на борошна буття – єдине почуття, що уже “поріднилося з душею”.

Якщо неможливо знайти рідну людину або родинну душу, залишається випливати тільки за такими земними почуттями, як віра й надія. “Небесне щастя темно й страшно”, але саме земні борошна так знайомі й зрозумілі, що поневоле починають озиватися в душі ліричного героя як щось дороге й коштовне.. Різноманіття таланта Лермонтова найчастіше проявляється в його пейзажних замальовках, що зображують безневинну красу природи й незриму боротьбу стихій.

Так у вірші “Вітрило” (1832), мотив самітності нарешті починає здобувати реальні риси. Прагнення до спокою й щиросердечного відпочинку від туги й зневіри в “краї рідному” може бути реалізовано лише в постійних духовних шуканнях, що не припиняється внутрішній роботі й самоаналізі. Така велика мета, як навіть примарна надія на щасливе й повноцінне життя жадає від його незадоволеності у вічному пошуку й боротьбі: “А він, заколотний, просить бури…

“. У подібних прагненнях ліричного героя ще одна причина неможливості для нього мирного існування, заспокоєння дум і страстей. Порівняння із самотнім і заколотним кораблем лише ще більше підтверджує це. Взагалі для опису своїх внутрішніх настроїв і переживань поет часто звертається до образів природи: такі наприклад сосна з вірша “На півночі дикому коштує самотньо… ” і стрімчак з однойменного добутку.

Поряд із залученням природних картин поет часто звертається до цивільної тематики для виливу своєї духовної апатії й пасивності в годинники смертельної туги через своє покоління, погрязшее “під тягарем познанья й сомненья”. Байдужість, дріб’язковість, заздрість, пересиченість, скнарість, розпусність, – ці якості, що обридли ліричному героєві, він дуже боїться перейняти від свого оточення, адже частиною цього загубленого покоління є й він сам. Життя, як “рівний шлях без мети”, ненависна й безглузда для поета. Хоча він і відчуває свою неймовірну самітність, свою скорботу по поступовій втраті “надій кращих”, життя усе ще готове дивувати й захоплювати його, пошук і воображе –



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мотиви самітності, туги за волею в лірику М. Ю. Лермонтова

Categories: Твори з української літератури

Links