Морально-етичній та художній потенціал творчості Г. Тютюнника

Григір Тютюнник – це письменник, якого можна назвати совістю цілого покоління та цілої української літератури. Ось як писала про Григора Тютюнника Галина Гриненко: “Мав Григір у душі щось таке, чого, можливо, іншим бракує… Тютюнник надто проникливий і глибокий, дуже зосереджений і воднораз уважний до людей. Особливо ніжно ставився до жінок, які не зловживали його толерантністю, прихильністю… Григір Тютюнник мав і гаряче серце, сповнене великої любові до людей, великого бажання допомогти різнить його бід інших людей, навіть від тих, що пишуть захоплююче і цікаво. Йому властиве почуття власної вини”.

Герої Тютюнника повністю позбавлені егоїзму та індивідуалістичних поривань, вони живуть за принципом, сформульованим героєм новели “Зав’язь”: “Буде в людей – буде і в нас”. Так вчили їх з діда-прадіда, тому це звучить як заповідь наступним поколінням, як вираження ідеалу життя і стосунків між людьми.

Герої новел письменника утверджують в житті ті принципи, якими жив і їх автор. Вони несуть у собі величезний потенціал життєстверджуючої сили, одвічної народної мудрості. Найщиріші симпатії Григора Тютюнника віддані скромним будівничим життя, отим самим людям праці, чиї поривання письменник так досконало знав, бо теж був одним з них. Від ранніх років пізнав він ціну важкого карткового хліба і пекучість кривди, завданої кимось, але так само з ранніх років зрозумів ціну справжньої дружби, підтримки близьких людей, вартість людського тепла, яке нічим не заміниш. Такими речами слід дорожити в житті, і саме цю думку утверджують герої новел Тютюнника. Вони живуть справжніми цінностями, а не штучними, розуміють, що ціну має не зовнішність людини, не ефектність її поведінки, не красивість висловів, а її справа, ставлення її до матері та близьких людей, до друга, коханої, до свого обов’язку. І засуджуючи облудність різних покидьків, що руйнували людські душі, письменник був нещадним, навіть жорстоким.

Правдивістю зображуваних людських характерів, художньою майстерністю у відтворенні їхніх вчинків, емоцій – ось чим найбільше приваблюють читача твори Григора Тютюнника. Його герої правдиві кожним своїм жестом, кожною психологічною деталлю, реплікою, поглядом, виразом обличчя. Діалоги героїв оповідань вражають своєю природністю, влучністю, бездоганною достовірністю. Тютюнник справді є живописцем життєвої правди і справжнім майстром художньої деталі, у вмілому використанні якої і полягає величезний художній потенціал його творчості.

Найчастіше деталь у творах Тютюнника є наскрізною, вона бере участь у творенні характеру і часто переростає у символ, як, наприклад, в оповіданні “Зав’язь”, Тут деталь спочатку створює настрій, таку собі елегійну тональність, схвилювання, а потім стає зримим образом, який своїм підтекстом асоціативно дає багатозначний символ у заголовку тексту, книги,

Можна згадати також “зозулю” у творах “В сутінках”, “Три зозулі з поклоном”. Зозуля – образ зневаженої людьми нещасної жінки, самотньої дівчини, символ тривоги й печалі людської. Цей символ стає невід’ємним компонентом поетики творів Григора Тютюнника. Символічний також образ “вогник далеко в степу”.

Він символізує надію, яка веде людину в житті. Нехай вогник дуже далеко в степу, але він є, і тому завжди треба сподіватися на краще. Отже, “вогник далеко в степу” є символом сподівання, провідною зіркою кожної людини, яка виводить людину зі складних життєвих ситуацій.

Є й інші символи-деталі в поетиці письменника. Так, в оповіданні “Син приїхав” із сарказмом та гіркотою зображено, як син-городянин, приїхавши до матері, хизується автомобілем та іншими ознаками свого забезпеченого життя, навіть мовлення його якесь неживе, перекручене, як і він сам. Так, він говорить: “Якщо вже кликати когось із чужих, то нужних людей, полєзних. Голову колгоспу чи ще когось, хто вам пригодиться”. Він не звик просто любити людей, обдаровувати їх своєю теплотою, насолоджуватися їхнім теплом. До людей цей син ставиться просто як до засобів досягнення ще більшого добробуту, він згоден терпіти їхню присутність задля вигоди. І дуже промовиста деталь – прохолодне поблискування “Москвича” під грушею після невдалої гулянки. Цей холодний блиск символізує духовне зубожіння, байдужість до людей, ситість.

Але найбільш вражаючою є деталь, яку використовує письменник у творах з трагедійним звучанням. Згадаймо, наприклад, як починається повість “Климко”. Вирушаючи у далеку небезпечну дорогу по сіль, дитина ночує під скиртою пізньої осінньої ночі: “Уночі йому снилася велика зграя жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш. А то була не зграя і не химера опівнічна – то був вихор з великого кленового і дрібного вишневого листя, що знявся над висілком, коли Климко вийшов у степ за станцію і востаннє оглянувся назад. Та листяна зграя стовпом стала у піднебесся, вище й вище, а там здрібніла, розсипалась і зникла геть з очей”. Тут використано кілька символів-деталей. По-перше, ворон символізує горе, трагедію, перебування на межі між життям і смертю. Жовтий колір уві сні означає напружений психологічний стан героя. Аналогічну ж деталь письменник використовує і в повісті “Облога”.

Художня деталь у творчості Григора Тютюнника одночасно є засобом і узагальнення, типізації й індивідуалізації, конкретизації у зображенні предметів та характерів. У вмілому використанні ЇЇ полягає величезний художній потенціал творів письменника.

Хочеться закінчити свій твір словами Євгена Гуцала: “Може, то був природний стан його душі – боліти і вболівати за інших? Може, то й був природний стан його душі – саме боліти та страждати, а не бути в стані самовдоволеного спокою? Боліти й страждати, але не мовчки, не потай, а – відкрито, на загал, аби отим своїм привселюдним болем та стражданням порятувати інших, принести більше добра в цей великий, прекрасний – і такий ще не вдосконалений світ, що стоїть на дисгармонії, а мав би стояти лише на гармонії… З роками цей біль не вгамовувався, а виростав, як виростав і письменницький талант. І як міг угамуватися, коли біль був природним станом душі…”

Морально-етичній та художній потенціал творчості Г. Тютюнника