Моральна й історична оцінка Лермонтовим дій Наполеона
Моральна й історична оцінка Лермонтовим дій Наполеона в ранній ліриці обумовлена моральним самопізнанням і ідеями, які володіли поетом у той період. По Лермонтову, оцінка дій Наполеона визначається, як точно сформулював В. Асмус, не стільки “погодженістю цих дій з абстрактними поняттями й нормами добра й зла, скільки здатністю… реально здійснити задумане, переступити через рису, що відокремлює у звичайному поданні добро від зла. Тільки вольова сила… тільки дійсний успіх вчиненого надають право на зміну моральної оцінки, на проголошення
У вірші “Не говори: одним високим…” (1830) Лермонтов прямо заявляє про це. Ще два вірші – “Епітафія Наполеона” (1830) і особливо “Св. Олена” (1831), написане, мабуть, у зв’язку з десятиліттям смерті Наполеона,- піднімають і розвивають тему якогось приречення, долі, якому піддані не тільки прості люди, але й діячі всесвітньо-історичного масштабу, яким в очах Лермонтова був Бонапарт. “…Розглядаючи
Поет пропонує ушанувати острів, де закінчив свої дні знаменитий корсиканець. В останньому Лермонтов бачить генія, хоча й переможеного, але все-таки генія, що пролетів, як метеор, над миром і полеглою жертвою віроломства. Доля цього генія, по думці Лермонтова, так само таємнича, як і кінець його.
Для Лермонтова Наполеон Вигнанець похмурий, жертва віроломства И долі примхи сліпий, Загинув, як жив – без предків і потомства, Хоч переможений, але герой! Народився він грою долі випадкової, И пролетів, як бура, повз нас; Він миру далекий був. Усе в ньому було таємницею, День возвишенья – і паденья година!
Лермонтов, як це видно з наступного вірша, мотивує свій захист тіні померлого Наполеона тим, що він був несвідомим свершителем великих історичних цілей:
Так, тінь твою ніхто не гудить, Чоловік долі! ти з людьми, що над тобою доля; Хто знав тебе возвесть, лише той скинути міг: Велике ж ніщо не змінює
У вірші “Св. Олена” Лермонтовим уперше романтично намічена тема, розгорнута пізніше в “Останнім новосіллі”:
Син моря, серед морів твоя могила! От помста за борошна скількох днів! Порочна країна не заслужила, Щоб великий життя закінчило вней.
Коли Бєлінський прочитав “Останнє новосілля”, він був обурений. У листі П. Н. Кудрявцеву критик наступними словами виразив свій настрій: “Жаль думати, що це Лермонтов, а не Хом’яків”. Цю точку зору Бєлінського на лермонтовское вірш, що містить останні відзвуки наполеонівської романтики й подвергшее злому сарказму великий у минулому народ, згодом розділяв Н. Г. Чернишевський. Немає потреби, на наш погляд, знову вертатися до джерел подібних оцінок Бєлінським і Чернишевським лермонтовской інвективи. Це питання у свій час був піднятий і освітлений Б. М. Эйхенбаумом у статті “Літературна позиція Лермонтова”. Як пише дослідник, подібне враження з’явилося в Бєлінського “у зв’язку з тим, що Лермонтов говорить про Францію дуже різко…
Це ж змусило, згодом Чернишевського побачити в цьому вірші пряме відбиття “французоедства”, що систематично розвивалося на сторінках “Московського спостерігача”; він цитує передмову М. Бакунина до “Гімназичних мовлень” Гегеля, надрукованим у цьому журналі (“Французи ніколи не виходили з області довільних міркувань, і все святе, велик і шляхетне в житті впало під ударом сліпого мертвого розуму” та ін.), і містить: “В “Останнім новосіллі” Лермонтов буквально переклав ці слова у вірші”.
Однак Лермонтов не міг би ніяк погодитися із цією передмовою, що містила захист релігії й “законного порядку” від революції. Помилка Бєлінського й Чернишевського у відношенні до “Останнього новосілля” відбулася почасти тому, що його легко було змішати з навколишнім тлом патріотичної лірики, а почасти (і, мабуть, головним чином) тому, що в той час багато віршів Лермонтова ще не були опубліковані й ідеологічних корінь його поглядів і настроїв були неясні”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)