Моральна й цивільна позиція Чацкого в комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”

1. У чому прав і в чому неправий Чацкий. 2. Викриття пороків “століття нинішнього й століття минулого”. 3. Досада “на увесь світ”. У своїй комедії А. С. Грибоєдов протиставив Чацкого московському суспільству, наділивши його рисами трагічного, а не комічного персонажа, однак саме в силу цієї обставини Чацкий поминутно виявляється в смішному положенні.

А тим часом усе, що він говорить, звучить жваво й переконливо, та й насправді аж ніяк не позбавлено змісту. Глузування Чацкого над тими способами, якими придворні досягали високих чинів у часи Катерини II, викриття кріпосників-самодурів і прихильності росіян до всього західного, закордонному, безсумнівно, не позбавлені реальної основи. Не можна не погодитися й з тим, що високопоставлені “судді”, подання яких безнадійно застаріли, можуть здраво й непредвзято визначити справжні пріоритети суспільного розвитку Однак виникає питання, що хвилював і А. С. Пушкіна, кому Чацкий говорить все це?

Відповівши на це питання, ми логічно натрапляємо на наступний: навіщо він це робить? Якби Чацкий виступав перед аудиторією, що могла б зі співчуттям і розумінням сприйняти його мовлення, можливо, від палких ( тирад і була б хоч якась користь Але те коло осіб, що намагається викрити герой Грибоєдова, свідомо не може позитивно поставитися до подібним до мовлень. Реакцію московського суспільства на Чацкого

можна зрівняти з каменем, кинутим у воду: якийсь час по поверхні розбігаються кола здивування й обурення, але дуже незабаром це хвилювання вляжеться, і про Чацком забудуть. Його повідомляють божевільним, небезпечним, тому що він ополчается на самі основи існування суспільства. Але повторимося знову: навіщо він це робить?

Поводження Чацкого занадто змахує на поводження дитини, що бездумно дражнить гусаків або злого собаку Добріше ці істоти від подібного звертання, зрозуміло, не стануть, а от накинутися на джерело роздратування захочуть і неодмінно зроблять це, якщо тому не буде серйозних перешкод. Таким чином, ми бачимо, що якщо самі по собі ідеї, висловлювані Чацким, є прогресивне й розумними, поводження героя комедії розумним назвати важко. Але які ж погляду Чацкого, які настільки різко кидає в особу представникам “століття минулого” свої обвинувачення? Герой комедії Грибоєдова із глузуванням порівнює те, як поводилися придворні колишніх часів, з нинішньою “безсловесністю”.

Порівняння, прямо скажемо, не на користь обох епох. Якщо раніше людина не зупинялася перед відвертим блазенством, щоб здобути милість монарха, то тепер стали більше думати оприличиях. Однак і те й інше викликає в Чацкого їдке глузування: Кому нестаток: тим пиха, лежи вони в пилу, А тим, хто вище, лестощі, як мереживо, плели.

Прямій було століття покірності й страху, Усе під личиною ретельності до царя. … Хоч є мисливці поподличать скрізь, Так нині сміх страшить і тримає сором у вузді; Недарма дарують їх скупо государі. Чацкий ніде не служить. Більше того, відомо, що він кілька років назад співробітничав з міністрами, а потім перестав з ними спілкуватися, тому що він “служити б рад, прислужуватися нудно”.

Однак у чиновних колах не в моді ідеї безкорисливого служіння батьківщині: більшість чиновників думають лише про те, як одержати чин вище й нагородження побільше. В очах цих людей поводження Чацкого виглядає дуже дивним Але йому немає справи до їхнього осуду – він добре знає, що являють собою ці люди: А судді хто? – За древностию років До вільного життя їхня ворожнеча непримиренна… …Де, укажіть нам, батьківщини батьки, Яких ми повинні прийняти за зразки? Чи не ці, грабіжництвом багаті?

Чацкий протиставляє способу життя московських “тузів” безкорисливий науковий або творчий пошук, не пов’язаний із мріями про наживу, що нерідко розглядається як дивацтво. Одночасно Чацкий викриває преклоніння перед військовим мундиром, характерне для його епохи: Тепер пускай з нас один, З молодих людей, найдеться – ворог шукань… …Вони негайно: розбій! пожежа!

І просливет у них мрійником! небезпечним! – Мундир! один мундир! він у колишньому їхньому побуті Колись укривав, що расли й гарний, Їхня легкодухість, розуму вбогість…

Особливе обурення в Чацкого викликає сліпе копіювання всього іноземного,” захоплений трепет перед авторитетом Заходу. Згадуючи в розмові із Софією про викладача танців, французі Гильоме, Чацкий з іронією зауважує, що цей спритний “кавалер” цілком міг би женитися на якій-небудь княгині – від російського “зажадають із именьем бути й у чині”, а ввічливому французові це зовсім не обов’язково, з огляду на преклоніння росіян перед іноземним шиком. У монолозі про “французика з Бордоіль” Чацкий уїдливо заявляє, що в Росії француз не виявив “ні звуку російського, ні російської особи”.

Подібна заява аж ніяк не є перебільшенням: наприклад, А. С. Пушкін у романі “Євгеній Онєгін” згадував про те, що Тетяна погано знала російську мову, тому її лист до Онєгіна бути написано по-французькому. Чацкий, обличающий наслідування іноземцям, безумовно, прав – запозичаючи щось гарне, не потрібно перетворюватися в мавпу, що копіює все до найменшої деталі. Чацкого обурюють і захоплені подихи співгромадян, присвячені далекої й прекрасної Франції.

У монолозі про “французика з Бордоіль” Чацкий виступає не просто як патріот. Можна помітити, що його погляди близькі до поглядів слов’янофілів. Чацкий виступає проти засилля іноземних слів у російській мові, висміює французький покрій одягу, не занадто зручний і пристосований до кліматичних умов Росії: Я одаль воссилал желанья Смиренні, однак уголос, Щоб винищив Господь нечистий цей дух Порожнього, рабського, сліпого подражанья… …Пускай мене оголосять старовіром, Але гірше для мене наша Північ у сто крат З тих пор, як віддав усе в обмін на новий лад – И вдачі, і мова, і старовину святу, И величний одяг на іншу По блазнівському зразку…

Отже, Чацкий у своїх монологах торкнувся практично всі сучасні йому проблеми Росії? жадібність і пиха високопоставлених чиновників, низькопоклонництво нижчестоящих, сваволя поміщиків і ганебне клеймо кріпосного права, зневага до високих ідеалів служіння батьківщині, науці або мистецтву, надмірне замилування військовими й сліпе наслідування іноземцям. Однак Чацким, що висловлює у своїх монологах основний набір ліберальних ідей, рухає не стільки искреннее бажання доброчинних перетворень, скільки досада “на дочку й на батька й на коханця-дурня”, тобто на Софію, Фамусова й Молчалина. Холодність Софії, з якої Чацкий не бачився три роки, сильно його зачепила. Повчання Фамусова, зроблені отеческим тоном у дусі моралі, що панує в московському суспільстві, лише підсилили роздратування Чацкого.

Крім того, злість героя підсилюється завдяки ревнощам – те до Скалозуба, то до Молчалину. А вуж останнього, як типового “безсловесного” низькопоклонника, Чацкий на дух не переносить, що виявляється з його колкостей на адресу Молчалина. Довідавшись, хто був об’єктом почуттів Софії, Чацкий віддаляється, несучи свою ображену гордість: Геть із Москви! сюди я більше не їздець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Моральна й цивільна позиція Чацкого в комедії А. С. Грибоєдова “Горе від розуму”

Categories: Твори з української літератури

Links