Давно-давно жили на білому світлі старий з бабою й семирічним сином.. Усього добра у них би-ло - кульгаючи білий кінь, три худі чорні кози так стара стара юрта. У великій бідності жив старий, але син його ріс спритним і тямущим.
Одного разу у юрту до старих заїхав переночувати один чиновник. Це була людей без честі й совісті, такий лютий, що його страшила вся округа. Коли він увійшов у юрту, семирічний хлопчик сидів на повстині й пив кумис із великої чашки. Глянув чиновник на дитину й голосно розреготався.
- Ось це чашка! Не чашка, а теперішня колода. Хлопчик перестав пити й з подивом уставилсяна гостюючи.
- Ушанований пан, невже у тебе так мало худоби, що його можна напоїти з такої "колоди"?
Зніяковів чиновник і не знайшов слів для відповіді.
Ранком, коли він зібрався у шлях, виявилося, що за ніч кози зжували попругу його коня. Розлютився чиновник і говорить старому:
- Плати за збиток, не те зле буде! Мудре маля заступилося за батька:
- Ушанований гість! Попругу твого коня зжували кози. Ось і змусь їх платити.
Промовчав чиновник, підхопився на коня й пустив його галопом. Але отут кінь провалився ногою у кротячу нору, і сідок полетів на землю. Розлютив чиновник і став щосили стібати коня батогом. Побачив це маля й стало голосно сміятися.
- Чого ти регочеш, дурний хлопчисько?- запитав чиновник.
- Як же мені не реготати? У народі говорять: якщо хто звик багато брехати, його кінь коли-небудь так провалиться у кротячу нору, а сам він шльопнеться додолу. Виходить, ти брехун і ошуканець!
Нічого не відповів чиновник на зухвалі слова, побрав коня на вуздечку й поплівся своєю дорогою. Так мудре маля посоромило чиновника.