Давним-давно, я втім, не так уже й давно, напали турки на Молдову. Червоні фески розбрелися по всіх містах, по всіх селах. Ціпком і кийком змушували людей платити податі й творили багато насабоств - однієї матінці-землі ведено скільки.
Зібралися якось у одному селі на посиденьки дівчини на виданье, жінки помолодше й старше, за жартами-примовками прядуть собі й прядуть. Раптом хтось постукав у вікно. Дівчини стали посміюватися й підштовхувати друг
Дружкові:
- Виходи ти, Катинкуца, іди-но, Смаранда! Вийди краще ти, Іляна. Вийшла Іляна у двір подивитися, що за хлопець там стукається. Та кого ж побачила? Здоровенного турка на чорному коні. Не встигнула дівчина закричати з переляку, як турок обхопив її за стан, посадив на коня й був такий. Погнав він коня по горах так по долах. Коли бідна дівчина отямилася, турок розспівував:
Але-але-Але, жени мій кінь, Діву ми веземо додому, Кинемо у піч її живий, Так їхав турків по землі, з попутним вітром, Доки не доїхав до мідного палацу, обгородженого мідним забором з мідними воротами. Перед палацом сиділа стара туркеня.
- Довіку тобі бути здоровішої, мати!
- Ласкаво просимо, доброго здоров'я й тобі, синок.
- Ось, привіз молоду дівчину.
- Мабуть, клич гості, погуляємо на славу.
Відправився турок гостей кликати, а туркеня-оса розвела жаркий вогонь у печі, щоб зажарити дівчину. Бедняжка зрозуміла, що обіцяє їй доля, але не впала на коліна молити про пощаду. Стала вона думати-ворожити, як урятуватися. Коли вогонь розгорівся так, що пекти стала палати від жари, туркеня, поклала на припечек величезну лопату й крикнула:
- Стрибай, діва, на лопату!
- Стрибни спочатку ти, відьма, покажи, - дівчина їй у відповідь. Злісна баба накинулася тоді на неї:
- Поглинь тебе пустеля, не вистачає розуму, щоб на лопату лягти!
- Звідки ж мені знати, тіточка, коли я ніколи такого не робила!
- Велике це диво, - усе лаялася баба й прийнялася показувати, як треба лягати.- Дивися, потвора, лягти треба особою нагору, руки прикласти до тіла, ноги витягнути, закрити очі.
Дівчина тільки того й чекала. Як лежала туркеня, витягнута на лопаті, жбурнула вона її у піч і - бах! - прикрила заслінкою. Потім побігла ладь, і слід її загубився. Незабаром повернувся турок з гістьми й посадив їх за стіл.
- Агов, мати, де ти там, виходи, накривай на стіл.
Де вже було виходити туркені, якщо з неї зробилася пастрама! Кликав, кликав її турок, шукав і, не знайшовши, кинувся до грубної заслінки. Як побачив він у печі свою матір - ледве було богу душу не віддав, так, видне, міцний був - не розірвалося серце.
Що озлобився, погнався він за дівчиною по сліду, ось-ось схопить. Бідна дівчина побачила, як обернулася справа, і, виявившись на березі ріки, залізла на саму верхівку одного з дерев, що росли на березі, - сиділа там, не шелохнувшись.
Турок же так гнався за нею, що земля тремтіла. Добігши до дерев, побачив він у воді відбиття дівчини, крикнув:
- Ось і попалася ти мені! - і - бултих!-у воду.
Отут і прийшов кінець туркові, - втопив він, а дівчина пішла у своє рідне село.