Многоликость музи А. А. Ахматовій


1. Основні напрямки лірики Ахматовій. 2. Батьківщина у віршах Ахматової. 3. Взаємозв’язок поезії Ахматовій і Блоку. У людині чималому патріотизм є ніщо інше, як бажання трудитися на користь своєї країни, і відбувається він ні від чого іншого, як від бажання робити добро, скільки якнайбільше й скільки можливо краще”. Н. А. Добролюбов А. А. Ахматова писала свої вірші в складний і неоднозначний час. Творчість її багатогранно й дивно гармонійно.

Перший вірш Ахматової був надрукований в 1907 році в паризькому журналі “Сиріус”. Починаючи з 1911 року Ахматова вже регулярно друкується в московських і петербурзьких виданнях. В 1912 році вийшов перший збірник її віршів “Вечір”.Уже в цьому збірнику виявилися характерні для її поезії риси: напруженість любовного почуття, гармонічне сплетення зовнішніх прикмет часу з переживаннями ліричної героїні. “Вечір” мав успіх, але теперішню популярність Ахматова придбала після виходу збірника віршів “Чіткі” (1914).

У ранніх віршах А. А. Ахматовій спостерігається звертання до символістських традицій Для творчості поета (Ахматова не любила, коли неї називали “поетесою”) характерні конкретність описів, відсутність загальності. Відчувається зв’язок поезії Ахматовій з поетичними принципами найбільш яскравих представників символізму, таких як А. А. Блок. Третій збірник віршів Ахматовій “Біла


зграя” вийшов в 1917 році.

У ньому проглядається розширення тематичного репертуару автора Значне місце у віршах стали займати теми, пов’язані з війною й революцією, що наближається. Поетична манера Ахматової міняється, замість інтонацій живої розмови у віршах звучить одична, пророча пророча інтонація. Події сучасності знаходять відгук у поезії Ахматової.

Особливо чітко ця тенденція простежується у віршах, написаних після Жовтневої революції Наприклад, у вірші “Коли в тузі самогубства…” (1917) поетеса говорить про своє неприйняття революційних подій, але при цьому – і про неможливість відмовитися від Батьківщини в тяжкі для країни дні: Мені голос був. Він кликав утешно, Він говорив: Іди сюди, Залиш свій край, глух і грішний, Залиш Росію назавжди. Я кров від рук твоїх відмию, Із серця вийму чорний сором, Я новим ім’ям покрою Біль поразок і образ”.

Але равнодушно й спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартої Не опоганився скорботний дух. Лірика Аматовой, деякою мірою, дає зріз епохи Ахматова була поетом свого часу й своєї країни, вона дуже тонко почувала всі соціальні й політичні зміни, не приймала їх і страждала за Росію. Джерелом натхнення для поета була Росія, зганьблена, але від цього не втратила своєї принадності.

Ахматова не змогла виїхати в еміграцію. Вона знала, що тільки в Росії зможе творити, що Батьківщині потрібна її поезія: Не з тими я, хто кинув землю На розтерзання ворогам. Їхніх грубих лестощів я не внемлю, Їм пісень я своїх не дамся Увесь світ поезії Ахматовій був пов’язаний із творчістю А. А. Блоком. Муза Блоку й муза Ахматовій – рідні сестри.

Герой поезії Блоку найбільш типова людина епохи, представник мужскойее половини. Героїня ж Ахматової була представницею прекрасною підлоги Нерідко в героя лірики Ахматовій простежуються риси ліричних героїв і образів Блоку. Особливість поезії Ахматовій проявляється зображенні різноманіття жіночих доль.

У поезії Ахматової показаний складний жіночий характер переломної епохи. Звичайно, переломи а історії – це драматичні події, важкі для сприйняття й переживання. Але при цьому зміни це й відновлення, що прекрасно почувала А. А. Ахматова. Тому-то й змогла вона написати такі рядки: Усе розкрадено, віддано, продано, Чорної смерті миготіло крило, Всі голодною тугою згризено, Отчого ж нам стало світле?

У якімсь ступені Ахматову можна назвати революційним поетом Але була вона й поетом традиційним, продовжувачем традицій Пушкіна. Взаємозв’язок із творчістю Пушкіна проглядається в лірику Ахматової протягом усього її поетичної спадщини. Але основним центром поезії Ахматовій була любов.

Любов – невід’ємна частина стихії жіночої душі. В одному зі своїх віршів поет назвала любов “п’ятою порою року”. Любов в Ахматової проявляється в крайніх станах – зльоту або падіння, першої зустрічі або розриву, смертельної небезпеки або туги. Звичайно вірші її – початок, закінчення або тільки кульмінація драми: Слава тобі, безвихідний біль, Умер учора сіроокий король А за вікном шелестять тополі: Немає на землі твого короля… У поезії Ахматової можна побачити й особливу тенденцію до любові-жалості: Про ні, я не тебе любила, Палила сладостним вогнем, Так поясни, яка сила В сумному ім’ї твоєму.

Мир поезії Ахматовій – трагедійний мир. Багато в чому це пояснено з позицій життя поета. В Ахматової видалося непросте життя в непростий, переломний час. І біль поета за свою країну, за людей відбилася у віршах.

Ахматова віддала всю себе на службу Росії, неї народу Через десятиліття після створення центрального добутку у творчості Ахматової, поеми “Реквієм”, поет лаконічно характеризує своє життя: Ні, і не під далеким небозводом, И не під захистом далеких крив, – Я була тоді з моїм народом Там, де мій народ, до нещастя, був. Слово “народ” повторюється двічі в цих рядках. І вже це говорить про відношення Ахматової до людей своєї країни. Поет завжди перебуває в особливо гострому взаємозв’язку з народом, поет творить для людей, не для себе.

І Ахматова – яскравий тому представник. У своїх віршах вона затверджує, що міцність злиття доль народних і долі поета перевіряється загальним для них нещастям А суспільно-політична обстановка того часу була для Ахматової теперішнім нещастям. Отже, Ахматова-Поет вражає нас своїми дивно образними, лаконічними й ліричними віршами.

У її творчості невід’ємною частиною є любов – традиційно жіноче почуття. Але не тільки любов до чоловіка, але й любов до рідної країни, біль за народ стали важливими особливостями творчості поета



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Многоликость музи А. А. Ахматовій

Categories: Твори з української літератури

Links