Містичний реалізм М. В. Гоголя у “Ревізорі”


Характерно, що у “Ревізорі” Гоголя запаморочливий гріхами розум чиновників на роль інкогніто зі столиці виводить слабкого і безвольного Хлєстакова, який потім, оговтавшись і знахабнівши від численних поклонінь, починає діяти у новій іпостасі цілком свідомо і навіть проявляє певну творчість та вигадливість: “Его притягання оставляют далеко позади первоначальние предположения чиновников”4. Тому упродовж усього дійства апетити псевдоревізора ростуть і ростуть, навіть амурні справи він хоче виграти максимально, залицяючись водночас і до дружини, і до доньки городничого. І власне роль вершителя законності перед скаржниками є смішною саме безперспективними обіцянками, котрими лжеревізор свідомо сипле, щоб відчепитись від прохачів. Це не сервантесівський Санчо Панса з “Дон Кіхота”, якому волею паразитуючих і нудьгуючих аристократів доводилось виконати заради потіхи роль псевдогубернатора.

Цей “губернатор” судив понародному мудро, відзначаючись вродженою селянською винахідливістю. Гоголівський Хлєстаков, навіть не вникаючи у суть скарги чи то Слюсарші, чи то Унтерофіцерші, виносить єдиний вердикт: “Ступайте, ступайте! я распоряжусь”. Однак символічна суть образу псевдоревізора, людини, здавалося б, легковажної і байдужої до чужих проблем – пройдисвіта, що перед глядачем постає у ролі блазня (самозванство


його, на перший погляд, є пасивним), несе в собі апокаліптичний смисл: людство напередодні Страшного Суду здатне повірити у месіанство “сосульки” і “тряпки”, йласне лжехриста (досвід історії неодноразово демонструє, яких дрібних нікчем зводило засліплене суспільство у ранги вождів і земних божків, поклоняючись штучно витвореним кумирам і прославляючи їх). Самозванство гоголівського антигероя не є продуманою заздалегідь акцією – воно є наслідком помилки певних людей, у даному випадку загрузлих у малих і великих злочинах чиновників. І в цьому теж глибокий підтекст: чим більш гріховне суспільство, тим легше воно піддається спокусам всякого бісівства, приймаючи месіанство подібних собі, суголосних власній зіпсованості.

Потомлене і зіпсоване людство легко вірить будьяким пройдисвітам і самозванцям: останні десятиліття сьогодення також є яскравим підтвердженням того (досить згадати хоча б викачування грошей з довірливої пастви керівниками різних тоталітарних сект). Характерно, що гоголівський Хлєстаков, який постає у ролі смішного невдахи, такого собі волею випадку ощасливленого пройдисвіта, є образом далеко глибшим і серйознішим в авторському розумінні, хоча В. Бєлінський та інші критики вважали головним персонажам передусім Городничого (його роль блискуче зіграв славетний Михайло Щепкін), поскільки той є типовим представником влади у миколаївській Росії. Однак сам автор комедії так не вважав: в образ пройдисвіта Хлєстакова він заклав прихований смисл – есхатологічний.

Незаперечними є факти, які свідчать про далеко не волелюбні й не державні плани декабристських товариств (при всіх добрих намірах більшості членів), за якими стояли утаємничені ложі – теж реформатори православних християнських основ. Та й врешті події, відображені в “Ревізорі”, припадають саме на часи, пов’язані з першими російськими революціонерами. До речі, сам Хлєстаков самочинно присвоює собі авторство роману М. Загоскіна “Юрий Милославский”, присвяченого нашестю польських інтервентів на чолі з черговим самозванцем.

Про прихований смисл образу Хлєстакова, який добалакується до того, що його, мовляв, “сам Государственний совет боится”, зазначає В. Глянц: “Все зто не так безобидно, как может показаться. На самом деле ьавиральное хвастовство Хлєстакова – зто пародия на сверхгениальность грядущего антихриста, “превозносящегосявышевсего…”. Аутверждение о том, что “єсть другой “Юрий Милославский”, так тот уже мой” – еще одна математическая точная проекция в будущее, в котором памятники истории и культури предположительно могут быть фальсифицированы”6. Цікаве передбачення великого українця Гоголя! Чи не так?!

До речі, гоголівський волею обставин (?!) вимушений самозванець чинить святотатство, ставлячи себе поряд з генієм Пушкіна: у цьому та іншому випадках діє інфернальний двійник Хлєстакова – біс, здатний одурманювати усі верстви – від рядового обивателя до елітарних прошарків суспільства: адже у суті своїй недалекий, обмежений, з примітивним інтелектуальним рівнзді пройдисвіт може видавати за істину найбезглуздіші нісенітниці, часто видаючи себе при цьому з ніг до голови.

Характерно, що у фіналі п’єси, коли нарешті розкривається обман, справжній Ревізор так і не з’являється на сцені. І в цьому також криється прихований смисл гоголівського реалізму: для всіх приходить час звітувати за земне діяння істинному Ревізору – Вищому Судді. Сам Гоголь, попри величезний успіх своєї комедії (за влучною сатирою для всіх часів і континентів насправді приховується серйозний зміст), залишався незадоволений: автор чекав іншого результату.

Значно пізніше у “Развязке Ревизора” (1846), яка серед багатьох рукописів залишилась не знищеною для нащадків, письменник зізнається і про події комедії, і місце дії, і час, які насправді існують не стільки у віртуальній реальності, як у внутрішньому світі кожного: “…такого города нет. Не так ли? Ну а что если зто наш душевний город и сидит он у всякого из нас? …страшен тот ревизор, который ждет нас у дверей гроба. Будто не знаєте, кто зтот ревизор? Что прикидываться? Ревизор зтот – наша проснувшаяся совесть, которая заставит нас вдруг и разом взглянуть во все глаза на самих себя…”

Геніальний сатирик Гоголь створив настільки смішну, викривальну комедію соціального плану, що ні сучасники, ні пізніші дослідники за розвінчувальним пафосом так і не змогли збагнути її пророчого змісту. За майстерністю Гоголясатирика не помітили Гоголяпророка, в образахтипах не бачили образів символів.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Містичний реалізм М. В. Гоголя у “Ревізорі”

Categories: Шкільні твори

Links