Мистецтво, не підвладне часу

На серйозних аукціонах подекуди виникають підозри щодо справжності картин видатних художників. Не обійшла ця доля й полотна великого Вінсента ван Гога: якось переконували, що виставлена на продаж картина “Сад в Овері” – підробка. Доводили, що неможливо за короткий час зробити таку систему крапок, натякали на стилістичну невідповідність. Але ретельні рентгенівські дослідження засвідчили, що всі роботи митця написані зі “швидкістю виконання й без вагань”, “на одному подихові”. І картину купили за рекордну суму. Для “Саду в Овері” характерна унікальна техніка пуантилізму, сутність якої полягає в нанесенні на полотно окремих дрібних крапок чистого кольору. Якщо розглядати таку картину з відстані, ці крапки змішуються і кольорове відчуття виявляється іншим, аніж коли фарби були б змішані на самому полотні.

Він був найбіднішим за життя, а став найдорожчим сьогодні художником. Чи сподівався будь-коли ван Гог, що досягне такого успіху, що його роботи купуватимуть? Вінсент запевняв: “Роль, яку я відігравав чи відіграватиму, завжди залишиться другорядною”. Він щиро вирішив творити мистецтво заради мистецтва. Без жодних меркантильних інтересів… Зрештою, він і не міг ними керуватися – так відкрито він бачив природу.

1885 року, після виснажливих тренувань і праці в багатьох техніках живопису, Вінсент виставляє на продаж одну з картин. Вона, за його словами, була настільки вдалою, що він “не зміг її продати”, – художник просто подарував полотно. Ван Гог, свідомо присвятивши своє життя живопису, у який був несамовито закоханим, працює не в порожнечу: “Я знаю, що я хочу вкласти у свої картини, і намагатимусь цього досягти навіть ціною життя, тому що мене надихає абсолютна віра в мистецтво”. І живописець самовдосконалюється, розвиває в собі енергію й думку. Він знає, що відчуває красу, сутність речей, і йде вузькою, але усвідомленою стежкою, аби постійно розвивати те відчуття, розкриватися всесвітові якомога більше. Вінсент відтворює своє бачення світу для того, аби зробити його чистішим, наблизити до первісного стану. 1882 року ван Гог пише: “Я хочу робити такі картини, які зворушать багатьох людей. А для цього треба писати не покладаючи рук, без зупинок, без сподівань на земні блага, без жалю до себе”. Так, він ставився до всього пристрасно, проте йому була притаманна жорстка творча самодисципліна.

Із дитинства ван Гог прагнув іншого, по-справжньому духовного життя, ішов своїм, загадковим шляхом. Надмірна серйозність і нелюдимість хлопця вкупі із захопленням природою та вибухами пристрасної ніжності до близьких – свідчення його пошуків досконалого світу у світі недосконалому. Дитина й дорослий митець були єдиною енергетичною істотою, яка прийшла до нашого світу, щоб зробити його кращим.

Вінсент створював полотно легко. Він справді набив руку старанними, наполегливими й самозреченими вправами. Очевидці розповідають, що митець писав постійно й безперервно. Ван Гог просто завалював майстерню полотнами, був машиною (як сам себе називав) з виробництва картин… І всюди Вінсент не зраджує свого бачення – сміливо й вільно зафарбовує полотно, виплескуючи на нього енергію й відображаючи суть речей, їхні енергетичні форми. Найбільше в мистецтві художник цінує реалізм. Непідробний.

Ван Гог відсторонювався від власних творів. Він давав їм жити самостійним життям. Немає часу та й просто нерозумно зосереджуватися на матеріальних речах. Увагу треба приділяти природі, якій Вінсент віддається цілком, особливо під час роботи над картиною. Живопис. Живо писати. Вінсент же пише яро – сама бачена ним Природа малює його рукою, відтворюючи саму себе на полотні (не дивно, що його картини випромінюють не лише три виміри, а й інші, загадкові й неприйнятні для звичайної людини). Може, ще й тому Вінсент за дев’ять років написав понад 800 полотен – рекордна для такого відтинку часу кількість.

Цікава Історія творів митця. Він залишав безліч полотен у всіх кутках Голландії, Бельгії, Франції – скрізь, де працював. Забував, не встигав забрати, не міг забрати… І тоді з його полотнами творилися дивні речі: їх спалювали, не вбачаючи в них жодної цінності, картини тачками возили халамидники, розпродуючи їх по десять центів за штуку, із них обдирали фарбу й повторно писали на них, полотна використовували як циновки, мішені, ними прикрашали горища й затуляли дірки курників.

Чому Вінсента ван Гога не визнали за життя і ще довго не визнавали після смерті? Тому що він, як і інші великі люди, як і інші самобутні постімпресіоністи, випередив час! Енергетика ван Гога просто шалена. Люди ж не володіли тоді тим рівнем енергетичної вібрації, аби сприймати її, а тим більше – цінувати.

Мистецтво, не підвладне часу