Мішель Рафаель французький письменник

Народився у фамільному замку Рафаель неподалік від Бордоіль. Батько зробив всі, аби тільки син одержав чудове класичне і юридичне утворення. Рафаеля з дитячого років засвоїв латинь і грецьку мову, які відкрили йому мир античності

В 1558 р. він став радником парламенту в Бордоіль. Тут, у парламенті, він знайшов однодумця й найближчого друга – Етьена де Ла Боеси. Ця дружба, що обірвалася через п’ять років через передчасну смерть Ла Боеси, залишила в житті Рафаеля, можливо, про що він розповів в есе “Про дружбу”.

В 1571 р., удень свого народження, Рафаель, залишивши всі посади, усамітнився в родовому замку. Тут він писав свої “Проби” (“Essais”). Через десять років (і через рік після видання перших двох книг “Проб”) він був вибраний мером Бордоіль. Чотири роки, на які припалили й релігійні звади, які роздирали країну, і епідемія чуми, він керував містом. Потім знову робота над “Пробами” у тиші родового замка – і знову бурхливі події: “День барикад” у Парижу, висновок у Бастилії, участь у засіданнях Генеральних штатів у Блуа. І знову родинний замок, звідки він шле вітання тільки що зведеному на престол Генріху IV, що, у свою чергу, захоплюється Рафаель і хоче наблизити його до двору. Рафаеля, що з юності засвоїв мистецтво жити гідно, залишився в себе, удалині від королівських милостей, і продовжував працювати над “Пробами”.

13 вересня 1592 р. він умер у замку Рафаеля

Не тільки джерела ерудиції Рафаеля в околиці давньої історії, філософії, літератури відкриваються за фактами його біографії. За нею можна судити не тільки про відвагу автора, що продовжував і після Варфоломиивськой ночі вільно розмовляти із Цицероном або Овідієм (значно пізніше, в 1676 р., це стало однієї з підстав для включення “Проб” у ватиканському Індексі заборонених книг). Важливіше інше: на заході епохи Відродження з її культом вільної й одухотвореної особистості народжується філолофсько-етична доктрина Людини, Що Кидає Виклик Життєвим Обставинам

Рафаель був свідком перехідних часів від Ренесансу до нового часу. Він осмислює прихожий характер живої історії, і тому, напевно, для нього не існує бар’єрів Часу й Пространствия, тому й Сократ, і Карл Великий, і який-небудь фабрикант гральних карт – його сучасники. Їхня несхожість його не лякає, він і не шукає взаємозв’язок явищ, для нього “явища завжди відмінні: найбільш загальний для всіх речей ознака – їхня розмаїтість і несхожість” (есе “Про досвід”). Але ця мозаїка виявляється цілісним монтенивским миром, оскільки об’єднана особистістю, що шукає, скептично ставиться до догм (нехай навіть це буде догма про Бога), сповнена тверезої користі й морального почуття

Перехідність епохи визначила й своєрідність “Проб” Рафаеля, як літературного твору. Наприкінці XVI ст. уже починали обрисовуватися контури нової літератури, де в сторіччі, що надходило, будуть панувати художні системи барокко й класицизму. Система жанрів втрачала свій безумовний пріоритет, жанри втрачали універсальність і рівність, усе більше підкоряючись “ієрархії жанрів”, а універсальність відображення миру усе більше ставала характеристикою іншої системи об’єднання художніх принципів (те, що тепер заведено називати художнім методом). У цьому виявилося посилення авторського початку в мистецтві на противагу традиційності, хоронителями якої були жанри мистецтва попередніх епох

При переході від однієї системи жанрів до іншої, що відповідає новим реаліям, необхідний експеримент. Такий експеримент (пробу!) поставив Рафаель, розробивши відразу два нових жанри: жанр “проби” ( чипо-французькому “есе” – цей увів у світову літературу саме Рафаель) і жанр “проб”, тобто цілісної книги таких есе

Кожне есе, що становить розділ у книзі Рафаель, зберігає установку на універсальність у відображенні миру й майже не обмежується предметом, зазначеним у заголовку (сам принцип назви розділів – “Про дружбу”, “Про виховання” і т. п. – веде свій початок в античності й Середньовіччі, і назва поеми Лукреция “Про природу речей” або розділів популярного збірника “Римські дії” – “Про любов”, “Про доконане життя” і т. п. – підтверджують це). Письменник слідом за своїм старшим сучасником П. Ла Рамі (Петром Рамусом), чудовим французьким філософом, включеним у Варфоломиивскую ніч, користується не латинню (якої він володів зовсім), а французькою мовою, усіляко уникає наукової подібності, аби тільки бути зрозумілим для читачів, хоча нібито пише для вузького кола. Есе Рафаель або не вперше втілили у всій повноті принцип “жанрової волі” на противагу схоластичної вченої, філософської традиції.

Письменник зневажає стрункістю композиції, на перший погляд, текст есе є довільним монтажем за асоціацією різноманітного матеріалу: історичних фактів (у цілковитому хронологічному безладі), загальних міркувань, сугубо особистісних оцінок і фактів індивідуального життєвого досвіду й т. п.. “І, правду говорячи, чим же іншим є моя книга, як не тими ж гротесками, як не такими ж дивовижними тілами, зліпленими з різних частин, як-небудь, без певних обрисів, послідовності й співіснуванні, крім сугубо випадкових?” – зауважує письменник в есе “Про дружбу”. Але є тут своя система – система ідей, що створює Рафаеля. Ідеї й приклади, які їх пояснюють, представляють зерно кожного есе, як і зерно всієї книги

Ідеям Рафаель властива особливість: вони не мають абсолютного характеру, не є істиною й тому не можуть існувати бездоказово. Отже, ці докази здобувають особливе значення. Це своєрідний всесвіт Рафаель, що вишиковує як єдність об’єктивного й суб’єктивного. Тому його особистий життєвий досвід нітрохи не суперечить прикладам із чужого життя, всі вони, незалежно від історичних відмінностей, проектуются на одну тимчасову площину

У передмові Рафаель називає свою книгу “щирої”. Ця особливість не пройшла мимо увагу читачів наступних поколінь. Очевидно, у визначенні “щира книга” є глибокий підтекст. Це характеристика, що більше пасує людині, а не книзі. Або книзі, що сприймається як жива істота. Якщо зерном “Проб” є певна система ідей і їхніх доказів, то їх можна розглядати як своєрідний “кістяк”, що тримає ідейну композицію, а приклади, які їх пояснюють, – як цілісний мир, позбавлений диференционних параметрів, не розбитий на фрагменти. Із цього огляду впадає в око характерна для монтенивского тексту особливість: у кожному есе відчувається модель цього цілісного миру, а отже, кожний фрагмент, навіть відділений від інших, несе в собі загальну інформацію про концепцію книги

З одного боку, Рафаель майже повсюдно говорить не про окремі частини, а про всю книгу в цілому. Більш того, він сам стежить за тим, як складається його книга, що стає начебто героєм самої себе. Але ця не така єдність книги, за якого, жодна із частин не може бути вилучена без шкоди для розуміння загального задуму. Це не жорстка конструкція “Декамерона” Дж. Боккаччо й інших аналогічних добутків із замкненою композицією, що нагадує містичну стрункість “Божественно: комедії” Данте

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Мішель Рафаель французький письменник