Міркування опис: Дорога до життя

Один раз улітку на світанку, коли річковий туман не зійшов ще із прибережних лугів і низин, спускався я, взявши вудки, з пагорка до берега річки з милою назвою Вертушинка. Річка ця справді увесь час петляє, весело дзенькає на перекатах, то сховається й затихне у високій кузі, то знову вирветься, дзюрчить і ллються, образуя затишні куточки для рибалки. Одне таке лукомор’я я полюбив і навіть “прикормив” для своєї риболовлі

Невеликий закрут утворив там досить глибокий заливчик, де вода стояла тихо, як у хащі, і вся поверхня затоки в сполученні з пагорбами, покритими соковитою травою, пухнатими вербами й плакучими березами, виявляла той дивно скромний і лагідний вид, якими так багата наша среднерусская природа

Світанок ще не починався, але сузір’я вже блідли й танули, і тільки на крутому повороті в темній гущавині величезного дуба блиснули раптом мені “золоті вії” ранкової зірки

Я вже підходив до моєму улюбленому місцю й, на диво своєму, помітив у синьому передранковому тумані неясні фігури. Підійшов ближче й побачив молоду жінку, цілком міського типу, і з нею дівчинку років п’ятнадцяти. Жінка закинула вудку й пильно стежила за поплавцем. А дівчинка сиділа на пенечке, схопивши руками коліна, і дивилася на небо, де соромливо тепліла гаснуча ранкова зірка

Я привітався. Молода жінка й дівчинка – вона легко піднялася з пенька

– мовчачи поклонилися мені. Але дівчинка подивилася на свою супутницю, знову поклонилася мені й пішла нагору по схилі. Під старим дубом була лавочка. Ми присіли на неї. Тепер я міг розглянути вчительку: її особа пожвавлювали вдумливі темні очі й круте світле чоло гарного обрису. На особі її грала, то з’являючись, те зникаючи, немов блискавиця, посмішка

Учителька про щось думала або, бути може, згадувала щось дуже гарне: я чітко бачив на її особі завжди приваблююче мене зовнішнє вираження таємничої роботи людської думки

И в цьому роздумі вчителька начебто сама собі сказала:

– Як часто ми б’ємося, щоб знайти дорогу до серця людини. А дорога^-те поруч. Через прекрасне – Це ви про зірку? – запитав я – И о зірці, і про Катю, моїй учениці

Ми помовчали. Хмаринка вже станула в небі. Поплавці наші стояли намертво. Але безмовність, запашне вологе повітря, вся чарівність літнього ранку, що вже наближається, розворушили, видимо, душу вчительки. Не буду зупинятися, як ми вирішували, кому й куди піти. Приступилися ми до роботи під час зимових канікул. І от я із двома дівчинками. Катею й Олей, пішла на збирання снігу на одній з вулиць Москви. Ніч спочатку була мрячна. Ми йшли досить швидко. Але подув вітерець. Частина неба очистилася. І, як сьогодні, глянула на нас зверху якась дивовижна зірка. Через хвилин п’ятнадцять все небо очистилося й, як величезна иссиня блискаюча чаша, наповнилося, точно квітами, зірками. Місяця не було. Ясно прокреслений був Чумацький Шлях. І всі зірки лучилися, мерехтіли, точно шепотіли щось нам. А навкруги повна тиша. Безлюддя. Тільки міліціонер проходжувався на своєму пості

Це була якась особлива, урочиста краса. Дівчинки мої навіть зупинилися. Вони начебто вперше побачили, як прекрасна Москва в цій зоряній нічній тиші, як легкі й повітряні будинки, на які дном вони не обертали уваги. Ця краса обіймала нас, пестила, і нам здавалося, що ми не на вулиці, а немов у якімсь стародавньому храмі або музеї

Ми підійшли до нашої ділянки. Стали працювати. Я показувала дівчинкам на обмерзлі горбки й скати на тротуарах, що часто бувають причиною важких каліцтв. Ми мовчачи працювалися

Намагалися не шуміти. Адже навкруги все спало. Зрідка тільки зустрічався рідкий перехожий. Хто він? Чому так пізно йде? Може, горе трапилося або наздогнало лихо?

Я тривожилася за Катю й Олю. Боялася, що вони швидко утомляться. І все придивлялася кним.

Але дівчинки, схвильовані й немов охоронювані красою цієї царственої ночі, працювали радісно: у них були такі вірні, легені руху. Вони просто не могли працювати інакше.

Ці точні, стрункі рухи залучили навіть увага двірнички, що працювала навпроти. Вона подивилася, зачудувалася. Покачала головою: її сторона була очищена дуже недбало.

Я подякував Ганні Олексіївну за бесіду. Сонце вже піднімалося. Ставало пекуче. Ми попрощалися, і я пішов додому. Я не жалував, що клювання було невдалий


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Міркування опис: Дорога до життя

Categories: Нові твори

Links