Мир – театр. А ми в ньому кто

Ще в часи Всесвітнього потопу Ний у свій ковчег зібрав кожної тварини по парі. Навіщо? Адже недарма ж. Виходить, кожній істоті, у тому числі й людині, уготовано своє місце в цьому жорстокому світі, до якого він або дійде, твердо крокуючи, сам, або випливе до нього на суденці долі. У питанні про театр не можна не відзначити, що театр без глядачів не театр, а без акторів – і поготів. Кожній людині властиво зробити свій вибір: або місце на гальорці, або на сцені. Однак не можна не враховувати роль долі в цьому виборі. Певний склад обставин тим або іншим

способом впливає на події в житті людини, які, у свою чергу, впливають на місце даної людини в житті-театрі.

Якщо людина потрапила на сцену, це ще не виходить, що він актор. Він може бути суфлером, установником декорацій, монтером-освітлювачем яким-небудь у крайньому випадку. Виходить, що присутність людини на сцені ще не означає його піднесення до рангу актора. Глядач. Він не приймає участі в діях на сцені. Він лише лицезреет що відбувається, переживаючи або співпереживаючи. Але глядач залишається самим собою, йому не треба надягати маску того або іншого героя. Рідко можна побачити натягнуту посмішку або

видавлену сльозу…

…Всім відомо, що театр починається з вішалки. Гардеробники – от ще одна категорія людей у театрі. Він ходить гордою ходою, тягає важкі шуби глядачів узимку, а влітку нудьгує. Така його робота. Таких у театрі багато: прибиральник, контролер квитків, продавець у кафі – це другорядні особи. Щоб поставити спектакль, треба мати сценарій.

Письменник. Без нього не обійтися. Його праця відіграє основну роль у театрі. Завдяки йому актор має роль, гардеробник – роботу, глядач – привід сходити в театр. Але письменника мало хто бачить, на вулицю він ходить рідко, популярністю не користується, “зоряною хворобою”, як актор, не хворіє…

Якщо розглядати мир, як театр і себе в цьому світі, то я не хотіла б бути ні письменником, тому що писати сценарій чийогось життя може лише Бог; ні автором, тому що лицемірство в будь-яких його проявах служить гальмом у розвитку себе як особистості; ні глядачем, тому що мовчачи споглядати – не моя стихія; ні гардеробником, тому що гардеробник усього лише гардеробник, ні більше ні менше. Я хотіла б бути сценою, на якій розвертаються події, завісою, що символізує початок або висновок дії, залом для глядачів, загалом, чимсь неодухотворена й вічним, оскільки тільки ненатхненність може зайняти позицію без вад, тобто ідеальну позицію в театрі-житті; а вічність допоможе правильно орієнтуватися в часі й вдачах, які від нього залежать.

Поки я в театрі лише глядач, хоч і не байдужий, однак, дотримуючись твердження: “Мир – театр, а люди в ньому актори”, я в масці якого-небудь героя займу все-таки своє місце на сцені життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Мир – театр. А ми в ньому кто