Микола Вороний – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII

ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ.

Микола Вороний (1871-1938)

Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада 1871 р. на Катеринославщині в сім’ї дрібного торгівця. Через півроку його родина* переїхала до Харкова. Навчався М. Вороний у Харківському, пізніше – Ростовському реальному училищах, згодом у гімназії, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання та поширення забороненої літератури. Емігрував, вчився у Віденському та Львівському університетах. У Львові зблизився з І. Франком, працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, був режисером українського театру товариства “Руська бесіда”, працював в редакціях галицьких часописів. З 1897 р. М. Вороний – актор театральних труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та ін. 1900 року поет став членом Революційної української партії (РУП). З 1901 р. він залишив сцену і служив по установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси. 1910 року М. Вороний оселився у Києві, де працював в театрі М. Садовського та викладав у театральній школі. Поет активно вітав Лютневу революцію 1917 р. та проголошення УНР, брав активну участь у створенні Директорії, працював також і в радянських установах. 1920 р. М. Вороному довелося емігрувати. 1926 року поет повернувся в Україну, де займався педагогічною та театрознавчою роботою.

З 1934 р. М. Вороний зазнавав переслідувань і був висланий за межі УРСР. Пізніше він був заарештований і розстріляний 7 червня 1938 р.

Перші поетичні твори М. Вороний почав писати ще учнем харківського реального училища, друкувався з 1903 р. в періодичних виданнях “Зоря”, “Літературно-науковий вісник”, “Засів”, “Дзвін”, “Рада”, антологіях і збірниках “Акорди”, “Українська муза” та ін. Творчість М. Вороного знаменує собою розрив із попередньою народницькою традицією української літератури. Великого розголосу набув надрукований 1901 р. в “Літературно-науковому віснику” відкритий лист до українських письменників, у якому М. Вороний закликав їх взяти участь в альманасі, де планувалося видавати твори української літератури, що орієнтувалися на модерні течії та напрямки європейських літератур. Перша збірка М. Вороного “Ліричні поезії” вийшла друком у Києві 1911 р., потім були збірки “В сяйві мрій” (1913) та “Поезії” (1920). Серед провідних мотивів лірики поета були теми загальнолюдські, філософські, тема міста, прагнення людини до краси і світла, розкриття трагізму духовної самотності. Поезія М. Вороного була орієнтована насамперед на інтелігентного читача. Помітне місце у творчості поета посідають і громадсько-патріотичні мотиви (“Євшан-зілля”, “Ти не моя!”, “За Україну!”, “Коли ти любиш рідний край…” тощо). М. Вороний також є автором численних перекладів з різних мов (зокрема відомий переклад українською мовою “Інтернаціоналу”) та багатьох театрознавчих і літературознавчих статей та рецензій.

Олександр Олесь (1878-1944)

Олександр Іванович Кандиба (Олександр Олесь – літ. псевдонім) народився 5 грудня 1878 р. у м. Крига (тепер Білопілля) на Сумщині в заможній селянській родині. Після закінчення сільської школи навчався в Дергачівському училищі. 1903 року він закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював статистиком у земстві та ветеринарним лікарем на київських бойнях. 1912 року О. Олесь виїздив за кордон, до Австрії та Італії, де зустрічався з І. Франком та О. Кобилянською. Поет радісно вітав Лютневу революцію 1917 р. У лютому 1919 р. О. Олесь у складі дипломатичної місії УНР виїхав до Угорщини. Пізніше він жив у Відні та Берліні, остаточно оселився в Празі, де й провів решту життя. Помер О. Олесь 22 липня 1944 р. в Празі. Його син Олег Кандиба (1907-1944) також став відомим українським поетом (писав під псевдонімом Олег Ольжич).

Перша поетична збірка О. Олеся “З журбою радість обнялась” вийшла 1907 р. у Петербурзі. Поет вніс до української літератури нові образи і ритми. Відсутність повчального тону в поезіях О. Олеся сприймалася сучасниками як розрив із попередньою народницькою традицією. Поряд із традиційними романтичними мотивами поет уживав символічну систему образів, прагнучи за допомогою символів та алегорій осягнути приховану сутність життя (“Айстри”, “Лебідь” та ін.). Провідне місце у першій збірці поета також посідали твори, пов’язані з революцією 1905 р., що стали яскравим зразком української громадянської поезії (“Ой не квітни, весно,- мій народ в кайданах”, “Капітану Шмідту”, “З військом за волю боролися ми…” та ін.). Пізніше виходили друком збірки поезій, які автор позначав римськими цифрами: 1909 – II, 1911 – III, 1914 – IV, 1917 – V. Уже в третій збірці домінують мотиви страху й розпачу перед завтрашнім днем, журби та зневіри в можливостях людини, впевненістю, що людське життя є лише забавою в руках певних вищих сил, сліпого фатуму. О. Олесь вважається одним із зачинателів українського модернізму. Модерністська основа світовідчування поета проявилася у трагічному протиставленні мрій і реальності, минущого й вічного.

Лютневій революції присвячені вірші “Воля! Воля? Сниться, може?..”, “1 Мая”, “Лебідь”, “О слово рідне! Орле скутий!”, сповнені надії на відродження України. В еміграції вийшли збірки “Чужиною” (1919), “Кому повім печаль мою” (1931), в яких відчутні ностальгічні мотиви туги за батьківщиною, та сатирична збірка “Перезва” (1921). Написав О. Олесь багато віршованих казок для дітей та книжку “Княжі часи. Минуле України в піснях” (1930). Він є також автором драматичних творів (“По дорозі в Казку”, “Золота нитка”, “Танець життя”, “Над Дніпром”, “Ніч на полонині”), прозових творів та перекладів з інших мов. Щирі та емоційні поезії О. Олеся, покладені на музику, стали популярними українськими романсами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Микола Вороний – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII

Categories: Твори до ЗНО

Links