МИКОЛА КОСТОМАРОВ (1817-1885)

Перші літературні спроби Костомарова припали на харківський період його життя. Саме тоді він заявив про себе як талановитий поеті драматург. Обравши літературний псевдонім Ієремія Галка, Костомаров видав у той час дві поетичні збірки – “Українські балади” (1839), “Вітка” (1840), атакож історичні драми “Сава Чалий” (1838) та “Переяславська ніч” (1841).

У поезіях Костомарова переважають історична та фольклорно-побутова Теми. Автор звертається до ліричних мотивів туги, самотності, сирітства, нероз-діленого Кохання. Важливою є для нього також тема поета і поезії – тема пісні й художнього слова в духовному житті людини й народу.

До цієї теми Костомаров звернувся у вірші “Соловейко”, поєднавши її з темою нещасливого кохання. Композиційною основою твору є паралелізм: спів солов’я порівнюється з проникливістю поета, який за допомогою натхненного слова сягає сердечних глибин. Спів соловейка супроводжує драму людської душі, що переживає непоправну втрату. Лише пісня дозволяє забути про самотність, виявляючи здатність до перегуку та навіть своєрідного діалогу з найбільш інтимними сторонами людської особистості.

МИХАЙЛО ПЕТРЕНКО (1817-1862) Літературна діяльність Петренка припала на кінець 30-х – 40-ві рр. Перші Твори поета побачили світ на сторінках харківських альманахів “Сніп” і “Молодик”. Більша частина

творів Петренка була опублікована як окрема добірка ” Думи та співи” в “Южном русском сборнике”. В його поезії переважає психологічно-особистісна тематика. Найбільшу популярність здобув вірш Петренка “Небо” (“Дивлюся на небо та й думку гадаю”). Образ неба осмислюється автором як символ поетичного світу краси й гармонії. Ліричний герой, нарікаючи на свою “безкрилість”, прагне вирватися з обіймів сірої щоденності в ідеальну сферу фантазії і мрії, де відсутні обмеження та умовності людського суспільства. В його емоційному пориві виражене прагнення особистості повернути втрачене органічне відчуття єдності з космосом, розчинитися в безкраїх “небесних” просторах і хоча б на мить уявно досягти бажаного ідеалу повноцінного буття.

ВІКТОР ЗАБІЛА (1808-1869) Творча діяльність Забіли припала на другу половину 30-х – 40-ві рр. Творам Забіли властиві емоційна простота і щирість. Він нерідко використовує характерні для фольклору художні засоби і прийому, творчо переосмислює народно-

Поетичну образність. Душевний стан ліричного героя нерідко співвідноситься з явищами природи та довкілля. Козак, сирота, соловей – найбільш поширені образи-символи, які використовує поет.

У вірші “Соловей” (“Не щебечи, соловейку…”) Забіла звертається до теми нещасливого кохання. Свій твір він будує на своєрідній настроєвій антитезі: радісний весняний спів солов’я і гіркі роздуми безнадійно закоханого ліричного героя. В останніх рядках поезії тема розширюється новим нюансом – мотивом смерті як єдино можливим виходом для ліричного героя в даній драматичній ситуації. Завдяки цьому вірш набуває загального мелодраматичного емоційного забарвлення.

МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ (1811-1843) Літературна спадщина Шашкевича невелика. Більша частина творчого доробку письменника побачила світ після його смерті. Шашкевичеві належить авторство ряду україномовних і польськомовних поезій та одного оповідання. У його творах переважає історико-героїчна та патріотична тематика. Нетривала літературна праця Шашкевича – найбільш талановитого учасника “Руської трійці” – стала початком нового етапу українського письменства в Галичині, визначивши для нього чіткі естетичні та національні орієнтири. Його скромна літературна спадщина в часи майже повного занепаду українського національно-культурного життя в Галичині залишила по собі позитивний слід в духовних настроях освіченого населення краю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

МИКОЛА КОСТОМАРОВ (1817-1885)

Categories: Нові твори

Links