Мій улюблений вірш Максима Рильського

Максим Рильський починав своє творче життя у складний час. Поразка першої російської революції, економічні труднощі в країні, глибоке соціальне розшарування, назрівання нових політичних потрясінь – все це викликало до життя нігілізм і зневіру у світлі поривання, любов, дружбу. Митці включалися в літературну боротьбу, і молодому поетові важко було розібратися в політичних поглядах і уникнути різних ідейних впливів. Він зробив єдине, що міг зробити у і їй ситуації: поринув у світ краси, природи, любові. Зовсім юний, він писав про те, що відчував, на що відгукувалися найтонші струни його душі.

Мені дуже подобається рання лірика Рильського. Я не бачу, не відчуваю декадентських впливів і мотивів, як про те пишуть авторитетні дослідники Творчості. Читаючи ці мініатюри, я неначе бачу перед собою широке біле поле гречки, яке мерехтить тисячами краплинок роси у променях вранішнього сонця; блакитні отари перших пролісків; опалий лист осики на тихому плесі. Чую, як співають золотії струни, як піняться весняні потоки, як вогко вигукують про Кохання краплі дощу по шибках. У поезіях молодого Рильського воно різнокольорове: дощ блакитний, птахи срібнокрилі, коні вогняні…

Мені подобаються багато його творів, але найбільше мене хвилює ліричнії мініатюра “Яблука доспіли”. Це один із чудових зразків любовної лірики, де поет оспівує кохання – поезію

і сонце життя. Вірш схожий на народну пісню, в якій ідеться:

Не всі ж тії та сади цвітуть,

Що зарання розвиваються,

Не всі ж тії та вінчаються,

Що любляться та кохаються.

Якось у житті так виходить, що перше кохання завжди залишається в пам’яті, і все життя, але не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохали на зорі юності. Рильський у творі “Яблука доспіли” проводить паралель між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт описання в природі: “Яблука доспіли, яблука червоні!” бувають тільки восени, яка аж ніяк не є символом розквіту кохання. Молоді люди розлучаються і, назавжди.

Останній поцілунок, останні обійми – і закохані більше ніколи не зустрінуться. Не хочеться вірити, що таке сильне почуття просто згасло. Ні! І я малюю романтичну історію.

Хлопець не з власної волі покидає кохану. Він іде захищати рідну землю від ворогів. Прекрасний, мужній чоловік держить у руці тендітну руку дівчини, яка випроводжає його на війну. Вони йдуть садом, і червоні яблука падають їм під ноги. Ось попереду вже видніється поле, до якого проведе воїна дівчина. Вони поспішають, чи зустрінуться ще коли, чи повернеться він живий – здоровий до коханої. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, навіває їм сумний начни, а пейзажна картина осені відтіняє біль розлуки


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Мій улюблений вірш Максима Рильського

Categories: Нові твори

Links