Мій улюблений герой у творчості Пушкіна

Здається, Пушкіна знаєш напам’ять із дитячого років. І все-таки щораз, розкриваючи як би наудачу звичну, здавна улюблену книгу, знаходиш у ній щось нове, колись не звідане, що блиснуло як би вперше. Чуєш живий голос, бачиш те нестримно веселі, те замислені очі письменника й мимоволі втягуєшся в бесіду з ним. Пушкіна – добрий супутник нашого життя. Мені подобаються вірші, поеми Пушкіна. Але більшою мірою він залучає мене як прозаїк. Я зараховував до дір “Повести Белкина”, захоплювався “Дубровским”. “Капітанська дочка” потрясла мою уяву й залишилася улюбленим добутком

Зараз, якщо я чую про честь, шляхетність і вірну любов, у моїй пам’яті виникають образи Гринева й Маші Миронової з “Капітанської дочки”. Це добуток, незважаючи на невеликий обсяг, повно глибокого змісту

В “Капітанській дочці” одночасно розвиваються кілька сюжетних ліній. Одна з них – це історія любові Маші й Гринева, інша – події, що відбувалися в той час в Оренбурзькій губернії. Пушкіна вважав, що в повісті повинна бути “історична епоха, розвинена у вигаданому оповіданні”. Зав’язка добутку полягає в тому, що молодий офіцер Петро Гринев був спрямований служити в Білогірську міцність. По шляху він робить необдумані вчинки, програє 100 рублів Зурину, свариться зі своїм дядьком Савельичем, хоча той і прав, не даючи панові грошей

Гринев з дядьком, випливаючи в міцність, заблудилися під час бурану, але випадково зустріли мужика, виведшего їх до постоялого двору. Юнак, подякувавши вожатого за допомогу, віддав йому свій заячий кожух. Здавалося б, рядова подія, але яку величезну користь воно принесло згодом!

Гринев, приїхавши в Білогірську міцність, познайомився з дочкою свого начальника Миронова. Махаючи сподобалася парубкові. Через дівчину він посварився зі Шва-Бриним, що, як пізніше з’ясувалося, сватався до неї, але одержав відмову. Не бажаючи, щоб хтось безкарно ганьбив добре ім’я Маші, Гринев викликав кривдника на дуель. Він надійшов як теперішній чоловік. Цей чи двобій не закінчився загибеллю Гринева через підлість Швабрина. Видужавши, Гринев довідався, що Швабрин написав на нього донос. Це збудило в юнаку ненависть до свого ворога. Праведний гнів Гринева близький і зрозумілий мені

У цей же час у губернії почалося повстання. Повстанці під початком Пугачова легкб взяли міцність. Комендант, його дружина й офіцери були вбиті. Швабрин, заплямувавши честь офіцера, змінивши присязі, став служником бунтівників. Гринев ніколи б не став зрадником. Він зволів би вмерти, але вірний Савельич урятував свого пана. Пугачов виявився тим самим мужиком, якому Гринев колись подарував заячий тулупчик. Добро окупилося сторицей!

Гринев, вражений тим, що кожух, подарований бурлаці, позбавив його від петлі, а бурлака тепер осаджує фортеці й потрясає державу, проте відмовляється присягнути на вірність Пугачову: “Я присягав государині імператриці, тобі присягати не можу”,

Цей учинок Гринева привів мене в замилування: перебуваючи повністю в руках Пугачова, він не намагається сховати від нього своїх переконань. Самозванець, уражений такою чесністю, відпустив юнака. І ще раз доведется Гриневу скористатися прихильністю Пугачова: селянський вождь, піднесений сміливістю Гринева, рятує Машу Миронову від ненависного їй Швабрина. Ці вчинки Пугачова свідчать про незвичайність його натури. Він умів не тільки карати, але й милувати. Це його гуманне поводження викликає в мене искреннее повага

Петро Андрійович Гринев виступає в повісті зразком порядності. Згадаємо, що він відмовився служити Пугачову, не побоявся ризикувати життям заради порятунку Маші. А якою шляхетністю перейняте його поводження на суді, коли, ризикуючи бути засудженим на довічну каторгу, Петро Андрійович намагається не заплямувати честь Маші!

“Бережи честь змолоду” – такий епіграф до “Капітанської дочки”. Пушкіна вибрав точне прислів’я: поводження героя повністю відповідало їй. Як отут не згадати нинішній стан російської армії, коли деякі офіцери розпродають військове майно, навіть зброя! Побільше було б у нас таких офіцерів, як Гринев, беззавітно відданих Росії, всі вчинки яких направлялися на її користь!

Я знову й знову вертаюся подумки до Гриневу, міркую про його вчинки. Відчувається, що він глибоко симпатичний і самий автор. У рисах Петра Андрійовича ми вгадуємо думки й почуття самого письменника. Герої його добутків ще довго будуть володіти моїм серцем.

Мій улюблений герой у творчості Пушкіна