Мій ровесник у двадцять п’ятих століть

Здраствуй, дорогий друг. Мені сімнадцять років. Я вчуся в одинадцятому класі звичайної школи. Живу в дивно гарному місці: навколо дрімучі ліси, що смотрятся в блакитні води Волги, просторі поля, покриті строкатим килимом квітів. Безкрайні простори Росії народжують у душі думки про глобальности мир, про безперервний плин часу. Я зараз у тім віці, коли хочеться багато чого осмислити, зрозуміти, довідатися; бачу, на жаль, не одну тільки красу, але й війни, міжнаціональні конфлікти, тероризм – все те, чим багатий двадцяте століття

Мій ровесник! Зв’язок у нас виходить однобічної, а я хочу побільше розповісти тобі про наболілі проблеми свого часу. Можливо, у процесі оповідання я відкрию щось нове для себе, що допоможе мені розібратися в що відбувається, зрозуміти джерела ворожості, що захлиснула людство наприкінці двадцятого століття

Найважливішою проблемою для людини протягом всіх століть його існування залишається відсутність миру в ньому самому. Не в чи цьому наша основна трагедія?! У людині завжди борються два початки – добро й зло. Всі здійснювані нами дії не що інше, як компроміс між ними. Ми постійно перебуваємо в стані війни із собою. Кожному рішенню є своя альтернатива, можливо, краща, чим сама дія, звичка обмірковувати свої вчинки характерна для людини

Завдяки твору Достоєвського “Злочин і покарання” ми довідаємося про щиросердечні

борошна вбивці, причому Розкольників усвідомлює всю вагу вчиненого тільки після злочину. Але чому ж злочинність у світі росте? Невже вбивці не читають класики? Просто, напевно, кожна людина, дотримуючись свого егоїзму, уважає себе не таким, як інші, – незвичайним, а тому для нього не існує моральна границя. Згодом багатьох особистостей проблема незгоди із собою приводить до хвороби, а деяких – до самогубства. Чи так варто вважати незгода людської душі з дійсністю вреднейшей рисою нашої природи? Я думаю, немає. Найбільші розуми людства, як, наприклад, Коперник, Лобачевский, не боялися висловлювати свої думки, що не збігаються з існуючими тоді стереотипами. Вони виклали свої ідеї в навчаннях. Так з’явилася геліоцентрична система миру й неевклидова геометрія

Мир і згода – поняття ємні. Це й співдружність і братерство народів. У різний час “мир” трактується по-різному. У найдавніші часи під цим поняттям малася на увазі здатність утримувати в страху й підпорядкуванні племена, що сусідять, країни, народи. Так, російський літописець, автор “Повести тимчасового років” Нестір пишався Святим Володимиром – миротворцем, вогнем і мечем подчинившим собі язичеські племена. Тому з позиції свого часу ми не можемо судити про вірність або помилковість подій, що відбуваються задовго до нас. Але людина згодом міняється, усмоктуючи в себе через культуру, мистецтво, традиції нові відомості про світ. Міняється його погляд на навколишній світ, на вічні цінності. Найбільшою цінністю, вірніше, безцінним дарунком стало людське життя. Кожна людина неповторна. Він приходить у цей мир, щоб збагатити його. Так, Джон Донн, англійський письменник сімнадцятого століття, писав: “Смерть кожної людини – втрата для мене, тому що я зв’язаний з усім людством”. Знищивши особистість, ми лишаєм себе відкриттів у науці, мистецтві, техніку

Мені дуже жаль, що я живу в столітті, у якому насильство й зло стають повсякденністю. Усюди ми чуємо про війни, терористів, релігійних фанатиків. Останні є найбільшим бичем цивілізації. Будь-яка релігія миролюбна. Вона споює навколо себе людей, вселяє в них добро, надію, віру в Майбутнє. Тлумачення релігії на свій лад веде до прояву фанатизму, до нетерпимості інакомислення. Крайнім проявом цього є екстремізм

Проте люди вже стали розуміти важливість миру й згоди. Жаль тільки, що це розуміння – лише засіб для взаємовигідної політики, розвитку економіки, а людський фактор відступає на другий план

Століття цивілізації дотепер не навчили нас тому, що примусом мало чого доможешся. Сьогодні багато війн і міжнародні конфлікти виникають через прагнення захопити ринки збуту, забрати владу над територіями з багатими природними ресурсами

З найдавніших часів сфери діяльності чоловіка й жінки різко розрізнялися. Жінка, виховуючи дітей, виготовляючи домашнє начиння, була носителькою культури й миру. Розповідаючи дітям Казки й переказу, вишиваючи на килимах традиційні орнаменти, вимальовуючи на посуді візерунки, вона передавала свої знання й уміння дітям, стаючи охоронницею народних традицій. Жінці, що виховала дитя, важко віддати його в чужі руки, а тим більше відпустити на війну. Я знаходжу підтвердження своїх думок в “Казках про Італію” Максима Горького: “Мати – творить, вона – охороняє, і говорити при ній про руйнування значить говорити проти її… Мати – завжди проти смерті, рука, що вводить смерть у житла людей, ненависна й ворожа матерям…” Матері – це живі миротворці на нашій землі

Найвідомішими у світі є мати Тереза й леді Діана, які присвятили своє життя тим, кому потрібна допомога. Вони послідовно й рішуче виступали проти варварської зброї – протипіхотних хв. Російський Комітет солдатських матерів одержав у тисяча дев’ятсот дев’яносто шостому року Нобелівську премію миру за діяльність по припиненню війни в Чечні й поверненню полонених домийся

На мій погляд, Війна – винахід чоловіків. Спочатку вона була можливістю виявити такі сторони характеру, як відвага, рішучість, сміливість, спритність. Тому чоловіка багато часу віддавали цьому “розвазі”, можливо, тому слово “війна” у російській мові жіночого роду. Війна є для нього як би другою дружиною, на жаль, улюбленої

Мій друг, смутне вийшло послання. Я сподіваюся, що людство усвідомлює всю безперспективність і згубність війни. Не випадково тисяча дев’ятсот дев’яносто восьмий рік був оголошений роком миру й згоди. Людству, щоб вижити, потрібні не арсенали зброї, а доброта, чуйність, взаєморозуміння

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Мій ровесник у двадцять п’ятих століть