Мій погляд на Євгена Онєгіна
Коментатори “Євгенія Онєгіна”завжди намагалися вгадати, що значить у Пушкіна магічний кристал як реалія. Припускали скляну кулю, виріб з прозорого каменю, дзеркало, навіть чорнильницю. Однак для нас важливіше символічна сторона пушкінського образу. Для самого Пушкіна це могла бути опредмечена метафора творчого задуму чи романного тексту. Для нас – пушкінський текст, озвучувані в кристалічній решітці структури. Книга В. С. Баєвського присвячена поетиці “Євгенія Онєгіна”, а поетика – це і форми організації поетичного тексту,
Дійсно, “Євгеній Онєгін” – великий фрагмент або фрагмент фрагментів, складно і багатогранно побудованих. Відповідно, і книга В. С. Баєвського, хоча і названа монографією, представляє з себе “збори строкатих глав, втім, досить монолітно прилеглих один до одного. Всього їх шість, не рахуючи передмови та післямови. П’ять голів, відомих нам раніше, були опубліковані окремими статтями в різних академічних виданнях,
У полігенеза “Євгенія Онєгіна” грають роль найрізноманітніші жанри і тенденції. Одна з перших розділів книги – “Традиція легкої поезії ” – вводить цілий пласт матеріалу, який “дослідниками роману найменш позначений і майже зовсім не вивчений”. В. С. Баєвський, будучи істинним ерудитом, вивчив багато французьких ліриків XVII – XVIII ст., Що протистоять високої традиції класицизму, та виявив їх “істотний вплив на формування образної системи, мови, жанрових особливостей роману у віршах” (с. 31). Виділивши дві школи в цій “легкої”, або “скороминущої”, поезії: “альбомну” (Шолье, Дора та ін) і “елегійну” (Хлопці, Мільвуа та ін), – дослідник показує, як їх жанри і цінності, звернені до приватного життя людини, переломилися в російській ліриці початку XIX ст. (Батюшков, Вяземський і ін.) Пушкін розгорнув всю цю лінію у своїх дружніх посланнях і елегіях, і обидва ці жанру в значній мірі поставили тональність і головні мотиви “Євгенія Онєгіна”.
Інтимність, природність і невимушеність авторській мові у віршованому романі сприяють побудові двопланові структури, що змішує установки на вимисел і достовірність, завдяки чому в “Онєгіні” діють як літературні персонажі, так і знайомі та друзі автора. Стилістика “легкої поезії” допомагає Баєвським успішно довести, що епіграф французькою мовою “з приватного листа”, що відкриває роман, цілком відноситься до Онєгіна, а не до автора. У цьому ж дусі аналізуються посвячення, листа Тетяни, строфи з першої глави, що оспівують сільську тишу, насолоду і свободу, і багато іншого. Весь здійснений автором книги аналіз двох гілок “легкої поезії”, що відбилися в “Євгенії Онєгіні”, змикається з думкою Ю. М. Тинянова про конструктивну роль інтонації фамильярной бесіди, яка панує в романі, – і підтверджує цю думку. Незвичайне поєднання “розмовної інтонації з віршем” створює “прозовий жанр у віршованій формі”, тобто таку синтетичну і динамічну структуру, яка пізніше відгукнеться в романі XX ст.
Одна з найбільших розділів книги – “Слова і речі” – відрізняється, крім обсягу, ще й надзвичайно різноманітним матеріалом. Її відкриває розділ “Слово – тема”. Це невеликий теоретичний трактат про те, що в поетичному творі кожне знаменна слово представляє тему. Ми дізнаємося про смисловий ємності поетичного слова, про роль другорядних, “вагаються ознак значень, актуалізуються у поетичному контексті, про важливість стилістичного забарвлення слова, про складання слів з речовим значенням у великі сюжетні теми. При цьому В. С. Баєвський орієнтується на найбільших класиків літературознавства: О. М. Веселовського, Б. В. Томашевського, Р. О. Якобсона та ін Потім дослідник переходить до питання про точність вибору Пушкіним в “Євгенії Онєгіна” подробиць речового світу. Це дозволяє автору монографії побачити, як роман “раптово обертається історичним і етнографічно точним свідченням про свій час”. Після цього легко було вийти з області теорії до вартим за словами реалій, тобто перейти до проблем коментаря, чому присвячені наступні дев’ять розділів глави.
Тут ми зустрічаємося з багатобарвної розсипом фактів і відомостей, далеко виводять за межі поетичного тексту в найрізноманітніші галузі знання і культури. Коментар – один з найбільш невдячних і трудомістких жанрів літературознавства, і та обставина, що В. С. Баєвський їм чудово володіє, зайвий раз свідчить про те, як теорико-логічне оснащення поєднується у нього з воістину енциклопедичної ерудицією. Досить назвати тут етюд “Російська Терпсихора”, де, розповідаючи про знамениту балріне Істоміної, наш автор зі знанням справи пише про необхідність “елевації” для танцівниці і додає, що “крім політності відмітною рисою романтичної хореографії стала розвинена пальцева техніка”.
У розділі “Тематична композиція”Баєвський від коментаря знову повертається до питань поетики, пов’язаним з поетичним словом. На цей раз він розглядає “природу і функції тематичних повторів”. Главку невелика, та й переклички словесних тим можуть іншому читачеві здатися лише прикрасою вірша, порівняно з важливістю взаємовідносин героїв і рисами їхнього характеру. А тим часом автор книги, який простежує поодинокі повтори і паралельне повторення тим, засновує на них єдність і життєподібність роману, його зв’язність і цельнооформленность. Тематичний повтор, по Баєвським, – один з основних механізмів так званої “зворотності”, яка змушує “знову і знову звертатися думкою до попередніх фрагментами тексту, допомагаючи утримувати у свідомості його цілісний образ”. Кілька сторінок глави присвячені, далі, психологічним основам тематичних повторів у Пушкіна. Як і в інших випадках, автор будує свої висновки на глибокому знанні предмета, в даному випадку – психології творчості. У ряді інших спостережень він, зокрема, зазначає, що “тематичні повтори часто виникають в однорідних ритміко-синтаксичних умовах”.
Підводячи підсумки за змістом глави “Тематична композиція”, не можна не погодитися з автором, що стверджують, що “біля витоків усвідомлення російською літературою загальної єдності життя, повторюваності, переплетення, зв’язку подій варто” Євгеній Онєгін “.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)