Міф у світовій літературі
Як наука про міфи, міфологія має багату й тривалу історію ще в античності вживали спроби переосмислення міфологічного матеріалу. Вивченням міфів у різні періоди часу займалися: Эвгемер, Вико, Шеллинг, Мюллер, Афанасьєв, Потебня, Фрейзер, Леви-Строс, Маліновський, Леви-Брюль, Кассирер, Фрейд, Юнг, Лосєв, Сокир, Мелетинский, Фрейденберг, Элиаде й багато хто інших. Але дотепер так і не оформилося єдиної загальноприйнятої думки про міф. Безумовно, у працях дослідників існують і точки дотику. Відштовхуючись саме від цих крапок, нам представляється
Представники різних наукових шкіл акцентують увагу на різних сторонах міфу. Так Кассирер ( представник символічної теорії) говорить про символістиці міфів, Рэглан (Кембриджська ритуальна школа) визначає міфи як ритуальні тексти, Лосєв (теорія мифопоэтизма) – на збіг у міфі загальної ідеї й почуттєвого образа, Афанасьєв називає міф найдавнішою поезією, Барт – комунікативною системою. Існуючі т еории коротко викладені в книзі Мелетинского “По етика міфу”.
Поняття “міф” у різних словниках трактується по-різному. Найбільш чітке визначення,
У статті А. В. Гулиги перераховані так звані “ознаки міфу”:
Злиття реальні й ідеального (думки й дії).
Несвідомий рівень мислення (опановуючи змістом міфу ми руйнуємо сам міф).
Синкретизм відбиття (сюди входять: нерозділеність суб’єкта й об’єкта, відсутність розходжень між природним і надприродним).
Фрейденберг відзначає сутнісні характеристики міфу, даючи йому визначення у своїй книзі “Міф і Література стародавності”: “Образне подання у формі декількох метафор, де немає нашої логічної, формально-логічної каузальності й де річ, простір, час зрозумілі нерасчлененно й конкретно, де людина й мир субъектно-объектно єдині, Цю особливу конструктивну систему образних подань, коли вона виражена словами, ми називаємо міфом”. Виходячи з даного визначення, стає зрозумілим, що основні характеристики міфу випливають із особливостей міфологічного мислення. Дотримуючись праць А. Ф. Лосєва, В. А. Марков затверджує, що в міфологічному мисленні не розрізняються: об’єкт і суб’єкт, річ і її властивості, ім’я й предмет, слово й дія, соціум і космос, людина й всесвіт, природним і надприродне, а універсальним принципом міфологічного мислення є принцип партиципации (“усе є всі”, логіка оборотничества). Мелетинский упевнений, що міфологічне мислення виражається в невиразному поділі суб’єкта й об’єкта, предмета й знака, речі й слова, істоти і його імені, речі і її атрибутів, одиничних і множинного, просторових і тимчасових відносин, походження й сутності
Різні дослідники у своїх працях відзначають наступні характеристики міфу: сакралізація міфічного “часу первотворения”, у якому криється причина сталого миропорядка (Элиаде); нерозчленованість образа й значення (Потебня); загальне одушевление й персонализация (Лосєв); тісний зв’язок з ритуалом; циклічна модель часу; метафорична Природа ; символічне значення (Мелетинский).
Г. Шелогурова в статті “Про інтерпретації міфу в літературі російського символізму” намагається зробити попередні висновки щодо того, що розуміється під міфом у сучасній філологічній науці:
Міф одноголосно зізнається продуктом колективної художньої творчості
Міф визначається нерозрізненням плану вираження й плану змісту
Міф розглядається як універсальна модель для побудови символів
Міфи є найважливішим джерелом сюжетів і образів за всіх часів розвитку мистецтва
Міфом може стати створена автором “за законами художньої правди” нова реальність, що моделюється відповідно до передбачуваних законів древньої свідомості
Нам здається, зроблені автором статті висновки стосуються не всіх істотних сторін міфу. По-перше, міф оперує фантастичними образами, сприйманими як реальність або реальні образи, які наділяються особливим міфологічним значенням. По-друге, необхідно відзначити особливості міфічного часу й простору: у міфі “час мислиться не лінійним, а замкнуто повторюваним, будь-який з епізодів циклу сприймається як багаторазово повторюваний у минулому й що має бути нескінченно повторюватися в майбутньому” (Лотман). У статті “Про міфологічний код сюжетних текстів” Лотман також відзначає: “Циклічна структура міфічного часу й багатошаровий ізоморфізм простору приводять до того, що будь-яка крапка міфологічного простору й перебуває в ній действователь має тотожними ним проявами в ізоморфні їм ділянках інших рівнів… міфологічний простір виявляє топологічні властивості: подібне виявляється тим же самим”. У зв’язку з такою циклічною побудовою поняття початку й кінця виявляються не властивому міфу; смерть не означає першого, а народження другого. Мелетинский додає, що міфічний час – це правремя до початку історичного відліку часу, час первотворения, одкровення в снах. Фрейденберг говорить також про особливості міфологічного образа: “Для міфологічного образа характерна безкачественность подань, так званий полисемантизм, тобто значеннєва тотожність образів”. Нарешті, по-третє, міф виконує особливі функції, основними з яких (на думку більшості вчених) є: твердження природної й соціальної солідарності, пізнавальна й пояснювальна функції (побудова логічної моделі для дозволу якогось протиріччя).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)