Межа ХІХ-ХХ століття: основні тенденції та напрями розвитку літератури

На межі ХІХ-ХХ століть передусім інтелектуальні верстви перевинають своєрідну світоглядну кризу, епоха сповнена якогось “порогу”, за яким – вселенські катастрофи й катаклізми. Це настрій – настрій декадансу, занепаду, неприйняття життя, смуток тощо. Декаданс це літературний напрям або течія. Не можна ставити його в однії ряд, скажімо, з реалізмом або символізмом, адже декадентські ноти можуть буги як у реалізмі, так і в символізмі. Настрої декаденсу відчувалися вже у творчості членів англійського гуртка прерафаелітів, що його було організовано 1848 року (“Прерафаелітське братство”). Очолював це братство Д. Г. Россетті, поет і художник. Щодо розуміння особливостей декадентського світосприйняття і творчості характерною є історія появи збірки його віршів. Россетті написав їх, але не надрукував і поклав до труни своєї померлої дружини пролежали ці вірші в землі досить довго, аж раптом, під впливом часу, друзів-прерафаелітів, Россетті вирішив-таки їх опублікувати, і, діставши із труни, видрукував збірку. Ось така “потойбічна” символіка – одна з характерних рис літератури, позначеної декадентськими настроями.

Діяльність прерафаелітів справила вплив на творчість А. Суїнбер на, О. Уайльда (згадаймо похмуру тональність “Портрета Доріана Грея”).

Надзвичайно яскраво настрої декадансу втілилися в творчості символістів.

Батьківщиною символізму як літературного напряму вважається Франція (творчість П. Верлена, Лотреамона, А. Рембо, С. Малларме), і часом зародження – 1860-1870-ті роки. Принципи символізму вплинули на творчість М. Метерлінка, Г. Гофмансталя, Р. М. Рільке та ін. Був би занадто вузьким розгляд символізму виключно з точки зору втілених у творах символістів декадентських настроїв. Ні, символізм – явище значно складніше і багатше.

Якщо, скажімо, письменники-реалісти зображували життя, його закони “як воно є насправді” ,то символістів зовсім не цікавило справжнє, реальне життя. Вони не хотіли “принижуватися” до його зображення. І взагалі вони вважали, що не треба закладати і шукати в літературі якогось раціонального значення. Навіть значення слів (першоелемента література) їх не цікавило, вони демонстративно ігнорували значення слова, їх цікавила музичні слова, навіть музика звуків. Звідси знаменитий заклик: “Про музику треба дбати…” або: “Найперше – музика у слові…”) (П. Верлен. “Мистецтво поетичне”). І взагалі символісти вважали, що завдання справжньо поезії – вплив не на свідомість, розум, а на підсвідомість, навіювання (такі впливи називають сугестією або сугестивним впливом). Символісти поширився у світі. Особливо плідним він став у Росії в 1890-1910-х ро ках (найяскравіший поет – О. Блок, теоретик – А. Бєлий).

Наприклад, видатний російський письменник Блок відчув значний вплив імпресіонізму, мовляв, ніч була темною, якщо можна написати на греблі у місячному сяйві блиснуло скельце розбитої пляшки, майнула тінь від собаки. Адже читач із другого опису теж збагне, що сааме річ іде про ніч, а наскільки поетичніші, літературніші саме ції імпресіоністичні спосіби зображення. В імпресіонізмові надзвичайно цінувалося перше враження від когось-чогось, а опис відбувався немов штрихами, мазками. Живописну картину маляра-імпресіоніста можна легко розпізнати з-поміж інших таким чином: при близму спогляданні, вона неначе розпадається на безліч не пов’язаних один з одним мазків, штрихів, а відійдеш на відстань і “проявляється” який пейзаж чи портрет. Так і в літературі. Оцю увагу того-таки Чехова мазка-деталі, штриха-деталі тонко відчув письменник-реаліст Горький, який прямо написав колезі: “Ви вбиваєте реалізм

Техніку імпресіонізму застосували брати Гонкури, К. Гамсун (роман “Голод”), Цвейг (ранні новели), Рільке, навіть батьнатуралізму – Золя. За естетичними принципами та технічними прийомами імпресіонізм часто зближується з неоромантизмом на питання (Р-Л. Стівенсон, Дж. Конрад, Гофма сталь), символізмом (П. Верлен, С. Метерлінк, К. Бальмонт). Крім того засвоїм прагненням передати майже невловимі душевні переживання людини імпресіонізм наближається до принципів літератури “поток свідомості”

Крім згаданих, на межі ХІХ-ХХ століть складається більшість теорій модернізму. Однак це означає, що одночасно не працювали письменники-реалісти та романтики (неоромантики). Проте саме розглянуті літературні явища визначали “художнє обличчя” епохи – “порогу століть”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Межа ХІХ-ХХ століття: основні тенденції та напрями розвитку літератури