Метаморфози особистого жанру (“Щоденник письменника” Ф. М. Достоєвського і “Опалі листя” У. У. Розанова)
У першому сучасному романі герой, випадково виявивши щоденник його дружини, відкриває першу сторінку і якими бачить написане великими червоними літерами: “ЗАКРИЙ!”. Перегорнувши сторінку, він виявляє таке: “Я СКАЗАЛА – ЗАКРИЙ!”. Це – свого роду пастка для “грабіжників пірамід”: обере-гание головного принципу дневниковости – сугубої інтимності які записів. Тим цікавіше спостерігати ті перевтілення, яких зазнає щоденниковий жанр, стаючи засобом комунікації чи, кажучи точніше, публічного співбесіди. Біля джерел цієї
“Скандальність” і “цинічність” – можна сказати, видові ознаки розановской “окремої” прози, яка навряд чи відбутися як літературний факт, не спираючись на художній досвід автора “Нотаток із підпілля”. З тим, мабуть, різницею, що дистанція між автором і героєм у Розанова, начебто, коротше. “Відокремлене”, “Опалі листя”, “Побіжну” та інших., з одного боку, і “Щоденник письменника”, з іншого, одного виду словесності можна віднести тільки з великими застереженнями. Зрозуміло, ні розановские максими, ні “Щоденник” Достоєвського не є такі твори, у яких дотримується чистота жанру. “Щоденник письменника”, як і “Опалі листя” (під цим ім’ям ми числим всіх родинних між собою роза-новских текстів), технічно нескладне собою щоденника у цьому розумінні – тобто, що пишеться виключно “собі” і передбачає негайного оприлюднення. У обох обох випадках ці вправні жанрові імітації. Обидва автора мають на увазі Іншого – значну за величиною аудиторію, яка, хоче вона цього чи ні, сприймає їх “щоденникові зусилля” саме як літературу. Навіть коли Достоєвський свідчить про дневниковость самим назвою свого моножурнала, те в Розанова ніде немає визначень. Хоча з формі його малу прозу більш тяжіє до поденным дневниковым записів, ніж “Щоденник” Достоєвського. Ці записи, як і “теперішньому” щоденнику, носять уривчастий, “випадковий”, несистематизированный, фрагментарний характер. Не “стаціонарний” щоденник, а скоріш похідна записник, де текст дано у поступовій динаміці – часто із зазначенням місця й часу її виникнення (“за шашками з дітьми”, “вагон”, “на візнику”, “за нумізматикою”, “в клініці”, “маренні вулицею”, “в казначействі перед гратами”, “у ліжку вночі” тощо. буд., тощо. п.), свого роду “записки на манжетах”, де вказується іноді навіть матеріальний носій тексту (“звороті транспаранта”, “на листі Ольги Іванівни” тощо. буд.). Можна сміливо сказати, автора “Самітного” – це Душан Маковицкий, тримає ручку з дочкою олівцем у кишені і ходу який записує за Л. Толстим: з тією відмінністю, що “Толстим” у разі є сам стенограф. У цьому розановские мініатюри – зовсім не від хроніка “дійсною життя” (хоча окремі події можуть фіксуватися), а потік свідомості – із демонстративною відсутністю жодних ознак його “публіцистичного” оформлення. Розанов хіба що передбачає інтернетівський Живий Журнал (ЖЖ), де ступінь відкритості не регулюється ніякими правилами і законами. “Щоденник письменника”, навпаки, старанно оформлений саме у журналістському плані: розбитий на місячні випуски, розділений на глави уряду та подглавки, має досить струнку композицію тощо. буд. Він зовсім на фрагментарний, ті чи інші її положення розгорнуто і старанно аргументовані. Проте й тому, та інше разі це, безсумнівно, особистий жанр. Що ж до “Щоденника письменника”, питання про його через відкликання Інтернетом вже порушувалося літературі. “Не великим перебільшенням сказати, – зауважив Д. Биков симпозіум, організованому Фондом Достоєвського 2001 року, – що став саме Федір Михайлович вигадав Рулинет за сто років до його”. Інший автор не безпідставно помічає, що “Достоєвського і мережну публіцистику ріднить сама ідея періодичного видання власного щоденника”. (Хоча, зауважимо, періодичний “Щоденник” Достоєвського – недостатньо щоденник. Вона має власної літературної надзавданням. Слід погодитися і про те, що у ЖЖ, й у “Щоденнику письменника” присутній високий рівень авторської довірливості, що у цьому разі також виступає як як індивідуальна авторська риса, а й як потужний засіб здійснення суто літературних цілей.) Називаючи “Щоденник письменника” “першим інтерактивним журналом”, автор цього визначення свідчить про своєрідність властивого цієї книжки “публіцистичного гумору”, те що, що “”юродствувань” російської публіцистики – не останній прийом; майже вся мережна журналістика – це одне суцільне “прикидання””. Зауважимо, що “юродствувань” як осмислена стратегія найвищою мірою характерне й для розановских опалих – усамітнених і сьогохвилинних – листя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)