Мемуари “Колишнє й Думи”

Цінність мемуарів залежить від автора, від значимості того, що він бачив і з ким зустрічався. Особливо, якщо оповідач – особистість неабияка, те цікавий і він сам, і його відношення до тих подіям, людям, з якими він зіштовхувався. До таких мемуарів відносять добутку А. Герцена “Колишнє й думи”, В. Короленко “Історія мого сучасника” і ін. Не всі мемуари є художніми. “Основною ознакою, що дозволяє відносити спогаду письменника до художніх мемуарів, є установка автора на образне відтворення життя… Подібно нарису, мемуари грунтуються

на тім способі типізації, що припускає виявлення в самім житті типових явищ і характерів з наступним їхнім відбиттям у літературних образах” .

Автор мемуарів не може змінювати, доповнювати новими рисами характери, які відтворюються їм у спогадах. Серед багатьох деталей, фактів і явищ він відбирає найбільш типові, характерні. Герцен у листі до Тургенєва (від 25 грудня 1856 р.) повідомляв про те, як він створював портрет своєї дружини в “Колишньому й думах”: “Моє відновлення вірно, і тільки відпало те, що повинне відпасти: випадкове, непотрібне, несуттєве…”.

В “Колишньому й думах”

Герцена величезна кількість осіб, а події відбуваються в Москві, Витку, Володимирові, Новгороді, Петербурзі, у містах Німеччини, Італії, Франції, Англії, Швейцарії. По своїх масштабах мемуари нагадують величезну історико-філософську епопею й по образному вислові В. Г. Бєлінського є енциклопедією росіянці й західноєвропейського життя

Письменник використає багато прийомів для сатиричного зображення дійсності. Цьому служили гострота, іронія, каламбур, пародія, сарказм, яскраві порівняння, разностилевая лексика. В “Колишньому й думах” переплітаються іронія, сатира й патетика, художні й публіцистичні прийоми листа. Публицистичность у книзі досягає вищої художності. Це своєрідність листа Герцена допомагає глибокому розкриттю соціальних і політичних сторін росіянці життя

Отже, ми перегорнули деякі сторінки “Колишнього й дум” Герцена й познайомилися з однієї з найважливіших тем, ідейний пафос якої так чудово переданий у словах Герцена, що пролунали на початку уроку. У них виражені найсильніші сторони світогляду художника, що виступив у захист знедоленого простого народу : осуд кріпосників-поміщиків, безжалісне викриття злочинів чиновників і самого пануючи

У книзі “Колишнє й думи” відтворені яскраві й правдиві образи багатьох передових діячів Росії й Заходу. І перші, кому присвятив Герцен рядка любові й замилування, були декабристи, його вчителі й натхненники. Вони розбудили юнацькі захоплені мрії про волю, зміцнили віру в необхідність вибраного ними шляхи. Герцен розумів, що для того, щоб бути борцем, людини повинна одушевляти висока ідея. Саме вона для Бєлінського була вище всього, вона допомагала переборювати фізичну слабість і злигодні життя. І це зближає Бєлінського з Герценом. Уміти служити високій ідеї, повністю віддаватися боротьбі за щастя народу – цьому вчить Герцен. Пізніше він скаже: “Справу російської пропаганди для нас… справа нашого життя, наша релігія, шматок нашого серця, наша служба російському народу”. Для Герцена, як і для Бєлінського, “справа” було вище всього, вона відсувало на задній план усе інше

Герцен учив, як жити й перемагати. І в нашу епоху він є, за словами Луначарского, “великим учителем життя”. Образ Герцена ще довго буде прикладом беззавітного революційного служіння свого народу

Передові люди 30-60-х років Герцен, Бєлінський, Огарьов, Чаадаєв, Грановский, Станкевич, Полежаєв, люди різних політичних і філософських поглядів, у роки реакції, у роки страшної миколаївської ядухи, не залишалися байдужими до того, що здійснювало в країні. Вони по-своєму протестували проти самодержавства, шукали нові шляхи подальшого розвитку Росії

Зі сторінок “Колишнього й дум” до нас приходить автор, активний учасник громадського життя, непримиренний ворог деспотизму й поневолення. Для історії літератури значення “Колишнього й дум” Герцена дуже велико. Серед мемуарних добутків Воно займає чільне місце, тому що цей перший добуток подібного роду, у якому сполучаються думки великого художника й революціонера. Знайомлячи із книгою Герцена, Писарєв писав: “…вчитуєшся, навіть і неправильно, а тим часом так сказано, що краще не скажеш. Який богатий і дійсно могутнійій російський мова!”.

А. М. Горький підкреслював: “Його розум – розум винятковий по силі, як його мова виняткова по красі й блиску”. І це дійсно так. Мова Герцена надзвичайно виразний і богатий. Про це свідчать багато прикладів, які приводилися вище.

Із хвилюванням читаємо сторінки про трагічне життя француженки Камілли ле Дантю, що пішла за своїм нареченим декабристом Івашевим у Сибір. Герцен описує чистоту почуттів Івашевих, які допомогли їм перебороти труднощі життя. Але гірке Щастя тривало недовго. “Дружина перша впала під тягарем усього випробуваного. Вона зів’янула, як повинен був зів’янути квітка полуденних країн на сибірському Онегу. Івашев не пережив її, він умер рівно через рік. Після її, але й тоді він уже не був тут… він, не жив після її, а тихо, урочисто вмирав”. Цей невеликий уривок підтверджує, як письменник уміло використав у своєму мовленні різні тропи, Наповнюючи їхнім глибоким змістом. Порівняння ще більше підкреслює трагічність положення, а епітет урочисто – величний, переможний зміст їх життя

Ліризмом пофарбовані описи природи. Дуже рідко зустрінеш у книзі широкі пейзажні замальовки. Звичайно це короткі опоетизовані, глибоко ліричні мініатюри. У них почуття, настрою героїв переплітаються з описами природи. От яку картину малює Герцен перед описом вінчання з Наталею Олександрівною в маленькій глухій церкві у Володимирові. “…Коли ми виїжджали із Золотих воріт удвох, без чужих, сонце, доти закрите хмарами, сліпуче освітило нас останніми яскраво-червоними променями, так так урочисто й радісно, що ми сказали в одне слово: “От наші провідники!”.

Зовсім інший тон з’являється, коли письменник критикує безправ’я народу й безладдя, що мали місце в кріпосницькій Росії. Гіркотою й сарказмом наповнені ці описи. Герцен умів дуже точно і яскраво малювати сатиричні мініатюри, які розкидані по всій книзі. Це епіграми в прозі. От князь Голіцин: “Звір, скажений собака, коли кусається, робить серйозний вид, підтискає хвіст, а цей юродивий вельможа, аристократ, так притім зі славою доброї людини… не постидился цього підлого жарту”. Багато замальовок нагадують знамениті картини в “Мертвих душах”. Наприклад, описуючи бал у В’ятці на честь спадкоємця Миколи I Олександра, Герцен пише: “Бал був дурний, неспритний, занадто бідний і занадто строкатий, як завжди буває в маленьких городках при надзвичайних випадках

Герцен і своя творчість, і своєю суспільно-політичною діяльністю є як би сполучною ланкою між двома етапами визвольного руху. Письменник, освоївши принципи реалізму, вироблені трьома геніями російської літератури – Пушкіним, Лермонтовим, Гоголем,- розвиває їх далі у своє творчості, висуваючи й вирішуючи проблеми, що особливо гостро стояли в 40-50-і роки XIX століття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Мемуари “Колишнє й Думи”