Мцири характеристика образа Мцири (послушник)


МЦиРИ (Поема, 1839; опубл. 1840) Мцири (послушник)- герой однойменної поеми; кавказький юнак, що потрапив до росіянином. Повезений генералом, він занедужав у шляху й був відданий для лікування в монастир. Існує оповідання біографа Лєрмонтова П. А. Висковатого з посиланнями на свідчення А. П. Шан-Гирея й А. А. Хастатова, що в основу поеми покладений дійсний випадок. Відзначалося також, що Лєрмонтову могла бути знайома історія чеченця П. 3. Захарова, згодом художника-академіка, повезеного А. П. Ермоловим у Тифлис.

У розробці епізодів і мотивів поеми поет скористався грузинським фольклором (пісня “Юнак і тигр”, що знайшов відбиття в поемі Ш. Руставели “Витязь у тигровій шкірі”). Образ М. пов’язаний з героями байронічних поем, поема написана пізнаваним віршем ” Шилон-Ского в’язня” (пров. В. А. Жуковського).

На образ М. вплинула поезія Гете (“Лісовий цар”, “Рибалка”, “Побачення й розлука”), поема І. І. Козлова “Чернець”. Біблійний епіграф (з 1-й Книги Царств: “Вкушати, вкуси мало меду, і рє аз умираю”) указує на трагічну приреченість героя. Вся поема, крім епічного зачину, де повідомлена передісторія героя, являє собою сповідь-монолог М. Він, подібно Ченцеві Козлова, виступає й головною діючою особою, і оповідачем про ті дні життя на волі, який контрастно протилежний монастир, цей символ замкнутого простору, ворожого


відкритій душі героя М. насамперед герой дії, безпосереднього вчинку.

На відміну від героїв пушкінських романтичних поем він – “природна людина”, змушений жити в неволі далекого йому монастиря. Тікаючи з монастиря, М. сподівається повернутися в рідну стихію, у країну батьків, до самого себе, куди кличе “могутній дух”, даний йому природою від народження. Однак життя в монастирі наклала свій відбиток – могутній дух приречений на загибель у чужому укладі, але й до волі М. непристосований. Шлях героя у відкритому просторі внутрішньо замкнуть; М. рухається по колу.

Природа спочатку виправдує його надії: він радіє, розповідаючи старому ченцеві про первісні враження від рідного краю; про те, що йому були зрозумілі “думи” скель, вигадливі гірські хребти, духовне життя природи. Він начебто злився з усією всесвіту, з космосом, осяг зміст світобудови Його схвилювала молода, що зустрілася на шляху, грузинка; він переміг барса. Але одночасно він і страшився стихійних сил.

Символічним вираженням даремності бажаної гармонії стало мимовільне повернення до монастиря й почутий дзенькіт дзвона. Трагічне безсилля героя веде до відмови від усяких пошуків. М. охоплений маренням, до нього приходить спокусу забуття холоду й спокою. М. зазнає поразки, але це не скасовує пориву до волі, спраги гармонії із природою, з буттям.

Уже сам по собі цей порив – символ непримиреного, незаспокоєного й заколотного духу. Незважаючи але те що сила духу вгасає без “їжі” і М. шукає “притулок” “у раї, / У святому, позахмарному краї”, він все-таки готовий проміняти “рай і вічність” на вільних, повну небезпек життя в країні батьків. Тим самим страждання й тривоги героя вмирають разом з ним; бажана воля не досягнута



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мцири характеристика образа Мцири (послушник)

Categories: Шкільні твори

Links