МАХФУЗ, Абд аль-Азіз Нагіб

(нар. 1911)

МАХФУЗ, Абд аль-Азіз Нагіб (нар. 11.12.1911, Каїр) – єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії 1988 р.

Махфуз народився в аль-Гамаліє, середньовічному районі Каїра, у багатодітній сім’ї дрібного службовця. Його дитинство й юність співпали з доленосними подіями в історичному житті Єгипту. У 1919 р. він був очевидцем антианглійських демонстрацій, тривалий час симпатизував одній із провідних єгипетських політичних партій Вафд (“Аль-Вафд аль-місрі” – “Єгипетська делегація”), що на той час була головною силою в національно-визвольній боротьбі єгиптян проти колоніальної залежності від Великобританії. Після закінчення у 1930 р. середньої школи Махфуз вступив у Каїрський університет на філософське відділення. У 1934 p., закінчивши з відзнакою навчання, Махфуз приступив до написання магістерської дисертації з естетики й одночасно влаштувався секретарем університетської адміністрації.

З середини 30-х pp. Махфуз розпочав письменницьку діяльність і паралельно продовжував свою службову кар’єру: з 1939 до 1954 р. він працював у міністерстві вакфів (“вакф” з араб. – “майно, передане для доброчинства”), що відповідало за землі та майно релігійних мусульманських інститутів. У 50-х pp. Махфуз одружився, перейшов із міністерства вакфів на відповідальну посаду у Вищій раді у справах літератури та мистецтва. Пізніше, у

60-х pp., Махфуз очолював державну організацію з питань кінематографу і до виходу на пенсію на початку 70-х pp. був радником міністра культури.

Політичні погляди Махфуза формувалися під впливом ідей національно-визвольної боротьби проти залежності від Великобританії, що розгорнулась у Єгипті в першій чверті XX ст. Поділяючи та палко підтримуючи патріотичні починання своїх співвітчизників, Махфуз, проте, не брав безпосередньої участі у політичній боротьбі, виступаючи швидше як її художній літописець, філософ та ідеолог. Перші літературні спроби Махфуза припадають на кінець 20-х – поч. 30-х pp., коли письменник-початківець випробував свої сили водночас у прозі та віршах. У своїх перших творах, які так і залишилися неопублікованими, Махфуз наслідує популярних тогочасних єгипетських письменників – творця детективної літератури Хафіза Нагіба, автора сентиментальної прози Мустафу Лютфі аль-Манфалюті, знаменитого письменника і вченого Таха Хусейна, публіциста і літератора Саляма Мусу. Останній, як зізнався Махфуз, навчив його “вірити в науку і соціалізм, поєднані з терпимістю”. Під впливом С. Муси Махфуз захопився працями Ч. Дарвіна, К. Маркса, І. Канта і З. Фройда, творами Л. Толстого, Г. Веллса, Б. Шоу. Значний вплив на формування художніх смаків Махфуза справили і його старші сучасники – єгипетські письменники-реалісти, завдячуючи котрим Махфуз звільнився “від традиційної манери мислення і традиційних смаків”. Не менш суттєву роль у формуванні Махфуза як письменника відіграла й зарубіжна література межі XIX-XX ст. (проза Дж. Джойса, англомовні переклади Л. Толстого, Ф. Достоєвського, А. Чехова, М. Пруста, Т. Манна, Ф. Кафки).

З початку 30-х pp., навчаючись у Каїрському університеті, Махфуз виступав як публіцист, регулярно публікуючи у єгипетській пресі статті, присвячені злободенним питанням філософії, соціології та психології. Тоді ж почали з’являтися і його перші художні оповідання, які пізніше складуть збірку “Подих божевілля”(1943).

Перший період (1939-1944 pp.) творчості Махфуза, який часто називають “історичним”, проходить під знаком захоплення історією стародавнього Єгипту, величне минуле якого покликане було пробудити у співвітчизників письменника почуття національної гордості, зміцнити їхню волю у боротьбі за незалежність. Давньоєгипетська тематика ввійшла у творчість Махфуза після того, як він у 1932 р. переклав з англійської книгу відомого єгиптолога Дж. Бейка “Стародавній Єгипет”. Упродовж 1939-1944 рр. Махфуз створив і три романи, які також присвячені історії стародавнього Єгипту: “Гра доль” (“Абас аль-ак-дар”, 1939), “Радобіс” (1943), “Боротьба Фів” (“Кіфа тіба”, 1944). Як зауважила критика, ці романи були написані під впливом історичних творів Г. Р. Хаггарда та В. Скотта і у романтизованому світлі змальовують далеке історичне минуле Єгипту, водночас цілком прозоро натякаючи і на сучасні письменнику соціально-політичні єгипетські реалії. Найбільш вдалим із них вважається роман “Радобіс”, дія якого відбувається у III тис. до н. е. за часів панування фараона VI династії Меренра. Головна героїня роману – гетера на ім’я Радобіс. У сюжетну основу твору покладена легенда, запозичена Махфузом у давньогрецького географа та історика Страбона. За цією легендою, під час купання Радобіс орел викрав одну її сандалю і, перенісши у столицю Єгипту Мемфіс, кинув до ніг фараона. Здивований напрочуд вишуканою формою сандалі, фараон наказав розшукати її власницю. Радобіс знайшли у місті Навкратісі і привезли у Мемфіс, де вона стала його дружиною.

З 1945 р. у творчості Махфуза розпочався новий етап, “реалістичний”, ознаменований тим, що від зображення історичного минулого письменник перейшов до змалювання сучасної йому соціально-політичної реальності. Новий період у творчості М. відкрив т. зв. “каїрський цикл” романів: “Хан аль-Халілі” (1945), “Новий Каїр” (“Аль-Каїрааль-жадіда”, 1945), “Вулиця Аль Мідак” (“Зукакаль-Мідакк”, 1947), “Початок і кінець” (“Бідайя ва-Міхайя”, 1949). Майже усі романи цього циклу характеризуються різкою критичною спрямованістю, гостротою поставлених соціальних проблем, вони пронизані настроями відчаю та песимізму. Герої романів “каїрського циклу” – це люди з небагатих кварталів, найчастіше, бідняки і невдахи, котрі ведуть нелегку і повсякчасну боротьбу за виживання у ворожому до них суспільстві. Дія відбувається або під час Другої світової війни, або в роки, які їй безпосередньо передували. У романі “Вулиця Аль Мідак” показано, як калічить долі і душі людей війна, як багатих вона робить ще багатшими, а бідних доводить до цілковитого зубожіння. У романі “Початок і кінець” йдеться про гірку долю родини дрібного чиновника, яка залишилась без свого годувальника наодинці з жорстоким світом, де панує соціальна кривда і засилля бюрократичних порядків.

По-справжньому знаменитим Махфуз став у 1952 р.. коли вийшла друком його романна трилогія “Бейн аль-Касрейн ” (її вважають найціннішим здобутком у літературному спадку М.), присвячена життю трьох поколінь каїрської купецької родини Ахмада Абд аль-Гаввада. Арабомовна критика назвала цей твір “романом епохи” і зазначила, що жоден із арабомовних письменників до М. не досягав подібного літературного успіху, а французький критик Г. Вієт зауважував, що з появою цього твору “єгипетський роман піднявся врівень з романом європейським”. У трилогію ввійшли романи “Бейн аль-Касрейн”, “Каср аш-Шаук”і “Ас-Суккарія”, названі за іменами каїрських вулиць, де мешкають головні герої. Дія романів охоплює період з 1917 до 1944 р. У першому з них життя родини торговця Ахмада Абд аль-Гаввада розкривається на тлі історичних подій, які відбувалися в Єгипті напередодні революції 1919 р. Постаті батька, котрий уособлює покоління лицемірної буржуазної верхівки, у романі протиставлене покоління “дітей”, яке приходить до усвідомлення національно-патріотичних ідеалів. Це нове покоління в романі, зокрема, представляє середній син торговця Фахмі, котрий бере активну участь у революційній боротьбі і гине під час розстрілу демонстрації. Другий том охоплює події з 1924 до 1927 p., коли напруга революційних років пішла на спад, а національно свідому єгипетську молодь охопили настрої пригніченості та розчарування. їх у романі переживає молодший син Абд аль-Гаввада-Кемаль, студент учительського коледжу – образ, як зауважує критика, значною мірою автобіографічний. Події останнього тому трилогії відбуваються в Каїрі напередодні Другої світової війни та в перші її роки і стосуються третього покоління родини Абд аль-Гаввада. Складна соціально-політична атмосфера, яка склалася на той час у країні, позначилась і на членах родини: один із онуків купця став комуністом, тоді як інший пристав до праворадикальної націоналістичної організації “Братів-мусульман”. У 1957 p. Махфуз за трилогію був нагороджений Державною премією, а всі її романи пізніше були екранізовані і неодноразово перевидавались у Єгипті та поза ним.

У період з 1952 до 1959 р. у творчості Махфуза наступає перерва, спричинена, з одного боку, тиском нової влади, яка після падіння деспотичної монархії, у свою чергу, вдалася до не менш жорстких авторитарних заходів щодо опозиційних їй політичних партій; з іншого боку, за словами самого письменника, творча перерва потрібна була йому для того, щоби переосмислити своє ставлення до ідеалів та цінностей пройденого етапу життєвого шляху.

Якісно новий період творчості Махфуз розпочався у 1959 p., коли з’явився його роман “Діти нашого кварталу” , який різко відрізнявся від усіх попередніх творів. Роман сповнений релігійної та філософської символіки. У п’яти частинах змальовані головні етапи духовної історії людства. Наскрізним героєм роману виступає деміург, представлений у творі в образі старого Габалаві. У перших двох частинах роману містяться виразні перегуки з біблійними книгами, у третій алегорично відтворена історія раннього християнства, у четвертій – ісламу, у п’ятій зображена символічна боротьба між наукою та вірою, в якій гинуть одна й інша, а переможцем із їхнього двобою виходить тиранія.

У 60-х pp. відбулися зміни у творчості Махфуза. Він тяжіє до малих форм (оповідання та “малого роману”) і залишає більше місця символу, який посилює відчуття тривоги та страждання, породжені еволюцією суспільства, в якому людський індивід почувається щоразу самотнішим і покинутішим: “Злодій і собака” (“Аль-Лісс ва-аль-Кіляб”, 1961), “Перепілка й осінь” (“Аль-Сумман ва-аль-Каріф”, 1964), “Шлях” (“Аль-Тарік”, 1964), “Злидень” (“Аль-Шагад”, 1965), “Словесний базар над Нілом” (“Тхартхараг Фаук аль-Ніл”, 1966). Тогочасна критика фіксує зміни в оповідній манері письменника: від об’єктивних, реалістичних форм розповіді він звертається до суб’єктивної форми, представленої розмаїттям локалізованих у свідомості героїв-оповідачів індивідуальних життєвих точок зору.

Значною мірою етапним для творчості Махфуза став його новелістичний роман “Дзеркала” (“Аль-Марайя”, 1972), який складається з 55 розділів-біографій (які натякають на життя єгипетських знаменитостей), розміщених в алфавітному порядку від “аліфа” до “йа”, згідно із початковими літерами імен персонажів. У 70-80-х pp. М. створив ще цілий ряд романів, у яких в основному знайшла відображення сучасна письменникові єгипетська соціально-політична дійсність. У 1988 p. M. вшанували Нобелівською премією з літератури “за прозорий реалізм і багатство відтінків арабського оповідання, яке має значення для всього людства”. Як зазначають критики, зокрема, В. Кірпіченко, “попри значне розмаїття жанрів та стилів, переважній частині творів Махфуза властива одна загальна риса – відчутна присутність у них минулого: спогадів дитинства та юності, подій єгипетської історії – стародавньої та сучасної, елементів середньовічного арабського художнього спадку, ремінісценцій з ранніх творів самого письменника”. В інтерв’ю західнонімецькому арабомовному часопису “Фікрун ва фанн” (1989) М. сказав: “Я проминаю зараз останню чверть мого шляху, передостаннього відрізка перед остаточним прибуттям потяга. Тому я подумки перебираю усі подробиці своєї подорожі”. Головна тема творчості Махфуза – тема дороги, яка раніше була пов’язана з пошуками шляхів у майбутнє, трансформується у творах останніх років у роздуми про пройдений шлях, у тему підбиття життєвих підсумків”.

На сьогодні Махфуз – автор понад п’ятдесяти романів, збірок оповідань, есе, драматичних творів, кіносценаріїв. За романами М. єгипетськими кінорежисерами знято понад 30 фільмів. Значна кількість творів Махфуза перекладена англійською, французькою, німецькою, російською, українською й іншими європейськими мовами, а також мовами іврит, турецькою та перською. Творчості Махфуза присвячена велика кількість арабомовних літературно-критичних праць, водночас його літературний спадок серйозно вивчається літературознавцями США та Західної Європи.

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

МАХФУЗ, Абд аль-Азіз Нагіб

Categories: Біографії

Links