МАРТІНСОН, Харрі

(1904 – 1978)

МАРТІНСОН, Харрі (Martinson, Harry – 06.05.1904, Йомсхйоге – 11.02.1978, Стокгольм) – шведський письменник, лауреат Нобелівської премії 1974 р.

Мартінсон народився у невеличкому селищі Йомсхйоге, що на півночі Швеції. Його батько, колишній моряк, помер, коли хлопчику виповнилося 6 років, а невдовзі після цього мати з однією із сестер виїхала в Америку, сподіваючись заробити грошей, але так і не повернулася, залишивши родину напризволяще. Дитинство Мартінсона минуло у притулку для бідних, звідки він напередодні Першої світової війни втік, улаштувавшись юнгою на корабель. Упродовж 1920-1927 pp. працював кочегаром, моряком, поміняв 14 кораблів.

Зрештою, захворівши на туберкульоз, змушений був відмовитися від морської професії, і тоді ж почав писати вірші. З 1927 р. він у гетеберзі, мешкає у передмісті, в наметі, перебивається випадковими заробітками та мізерними гонорарами, що отримує за публікації своїх віршів у періодиці. У 1929 р. долею талановитого поета почала опікуватися письменниця Муа Шварц, з котрою Мартінсон невдовзі одружився. У1934 р. вони разом відвідали СРСР, де брали участь у роботі І з’їзду письменників. Проте прихильником соціалістичної ідеології Мартінсон не став, а в 1939 p., після початку радянсько-фінської війни, навіть записався у шведський добровольчий корпус, але стан здоров’я не дозволив йому брати участь у бойових діях. Хвороба, розлучення з дружиною (у 1940 р.) спричинилися до нервової депресії, у якій Мартінсон перебував упродовж усієї Другої світової війни. У повоєнний період письменник став популярним не лише у Швеції, а й за її межами. У 1954 р. його обрали почесним доктором Гетеберзького університету, у 1972 р. він отримав міжнародну премію Г. Стеффенса, а в 1974 р. – Нобелівську премію з літератури “за творчість, у якій є усе – від краплинки роси до всесвіту”. Помер Мартінсон у Стокгольмі 11 лютого 1978 р. у віці 73 років.

У літературу Мартінсон вступив насамперед як поет. Після ранніх віршів, опублікованих у шведській періодиці, у 1929 р. вийшла друком його перша поетична збірка “Корабель-примара” (“Spokskepp”), у якій відчутний вплив романтичної поезії Дж. Р. Кіплінга. Більшою художньою зрілістю і самостійністю позначені поетичні збірки 30-х pp.: “Кочівник”(“Nomad”, 1931), “Сучасна лірика”(“Modern lyrik”,1931), “Природа” (“Natur”, 1934). Художні прийоми, використані у віршах цих збірок, близькі до поетики сюрреалізму, а тематично поезія Мартінсона цього часу була вираженням “примітивізму”, що протиставляв цивілізації сповнену вищої духовності природу. У центрі цього протиставлення символічний образ “номади” (зб. “Кочівник”), тобто мандрівника-бунтаря та філософа, котрий перебуває у невпинному русі, на відміну від закостенілого, непорушного існування “цивілізованих” представників суспільства. Тема протиставлення механізованого світу людей і довершеної, природної гармонії стала наскрізною, домінуючи і в подальшій поетичній творчості Мартінсона: збірки “Пасат” (“Passad”,1945), “Цикада” (“Cikada”, 1953), “Травиу Фуле”(“Grasen і Thule”, 1958), “Колісниця” (“Vagnen”, I960), “Вірші про світло та пітьму” (“Dikteromljusochm6rker”, 1971), “Лісові пагорби” (“Tuvor”, 1974).

Центральний поетичний твір Мартінсона – знаменита поема “Аніара” (“Апіат”, 1956), яка, з одного боку, відображає давнє захоплення поета астрофізикою, а з іншого, є ще одним варіантом вирішення наскрізної для письменника теми – протиставлення природної гармонії сумнівним здобуткам техногенної цивілізації. У поемі змальована фантастична ситуація: зі спустошеної і доведеної до загибелі Землі люди рятуються на космічних кораблях, які приречені на вічний пошук нових світів.

Як прозаїк, Мартінсон дебютував у 30-х pp. двома збірками дорожніх нарисів: “Мандрівки без мети” (“Resor utan mal”, 1932) і “Капе, прощавай” (“Кар, farviil”, 1933). Два наступні романи мали автобіографічний характер: “Кропива цвіте” (“Nasslorna blomma”, 1936) – про важкі роки сирітського дитинства письменника; “Шлях у життя” (“Vagen ut”, 1936) – про юність М. У повоєнний період з’явився найзначніший із романів письменника “Шлях у Царство Дзвонів” (“VSgen till Klockrike”, 1948), який інтерпретує наскрізну для Мартінсона філософію “номадизму” (“кочівництва”) – мандрів, що асоціюються з духовними пошуками людини. У центрі зображення – “професійний бродяга” Болле, у минулому майстер з виготовлення сигар, котрого витіснило машинне виробництво. Сюжет роману складають мандрівки, зустрічі Болле з різними людьми, його роздуми та переживання, спрямовані у кінцевому підсумку на пізнання природи, на відчуття єдності з нею.

В. Назарець

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
МАРТІНСОН, Харрі