“Магічний реалізм” колумбійського письменника Маркеса
Для європейського культурно-історичного середовища латиноамериканська література завжди була екзотичним явищем. Національний колорит, своєрідна ментальність, особливості історичного розвитку Латинської Америки викликають неабиякий інтерес до творчості митців цього континенту. Художньою особливістю латиноамериканської літератури XX ст. є “магічний реалізм”, в основі якого лежить глибинне осмислення духовних джерел життя нації. Ця модерністська течія об’єднує твори, в яких сприйняття дійсно пов’язане, насамперед, з національною
Взаємодія різних способів мислення – цивілізованого та міфологічного набуває особливого розквіту в “магічно-реалістичних” творах колумбійського, письменника Г. Маркеса, який стверджує, що саме реальне життя є магією, зокрема – дійсність Латинської Америки, карибських держав є справжнім діями, що й породило “міфологічний роман”.
Світову славу Маркесу приніс роман “Сто років самотності” (1967). Зовні проста
Історію роду Буендіа автор вплітає в історію невеличкого містечка Макон-4. Проте з появою кожного нового персонажа конкретний (хоча й вигаданий) географічний простір і точні часові посиланні дедалі більше розмиваються. Щоб підкреслити приналежність членів родини Буендіа до одного роду, Маркес наділяє їх не лише спільними рисами зовнішності й характеру, а й, як було заведено в Колумбії, спадкоємними іменами. Одні й ті самі імена персонажів, повторюваність подій, ситуацій доль, самотність, роз’єднаність членів сім’ї, їхня нездатність зрозуміти і бути зрозумілими один для одного набувають у романі воістину міфологічного харакактеру.
Та й сама історія декількох поколінь сім’ї Буендіа чітко набуває обрисів родового міфу, а з ним і його характерних рис – потяг до самогубства і пов’язанню з ним прокляття (історія перших Буендіа), визначеність долі героїв. У романі вона втілена в образі Мельхіадеса, який записав на санскриті літопис роду, Ауреліано Бабілоніа за декілька хвилин до загибелі Макондо і Буендіа.
Самотність Буендіа стає не лише карою, а й наслідком людської неповноцінності усіх Буендіа, у кожному з них ця неповноцінність виражена по-різному. Випробовуючи своїх героїв владою, любов’ю, дружбою, відданістю, Маркес врешті-решт показує моральну неспроможність Буендіа. Головну ж причину виродження автор вбачає у нездатності любити. Берегинею родини постає Урсула, її духовний світ обмежений, а материнська любов сліпа. . Створений міф Г. Маркеса має початок (шлюб Урсули і Хосе Аркадіо) і кінець (загибель останніх представників роду та й самого Макондо). Книга ця символічна. Кінець роману є авторським переосмисленням християнського Апокаліпсису. “Сто років самотності” – це пророцтво-притча: “Тому родові, що приречений на сто років самотності, не судилось з’явитися на землі двічі”.
Роман Маркеса, поєднує у собі фантастику і дійсність, прозаїчність тону, фантазію і гротеск, які відображають, на думку автора, саму “фантастичну чи американську реальність”, неймовірну і буденну водночас, найяскравіший метод “магічного реалізму”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)