МАГІЧНА СИЛА ХУДОЖНЬОГО СЛОВА

МАГІЧНА СИЛА ХУДОЖНЬОГО СЛОВА

Усі книжки, усі земні поети,

Усі зрідні душі його живій:

Бо всі вони – лиш відблиски одною,

Одного сонця: Духа Світового!

М. Рильський

За переказами, саме в той моторошний день, коли озвірілі від нечуваного спротиву слов’ян, закривавлені й прогірклі в згарищах монгольські орди докотилися до стін золотокупольного Києва та отаборилися на горі, званій відтоді Батиєвою, перед нашими пращурами з усією невідворотністю постала страшна істина “про загибель Руської землі” – Київської Русі. Саме тоді в таємних підземеллях Софії, що сягали лівого берега Дніпра, при мерехтінні смолоскипів було заховано найцінніший скарб Княжої доби – бібліотеку Ярослава Мудрого. Київські ченці рятували не власне життя й не золото, а інші, незрівнянно більші коштовності – Книги, осереддя духу людського, зернята національного Дерева Життя. Ховали, аби не перервалася золота нитка часів і зв’язку між поколіннями та епохами. Вони вірили попри все, що колись, нехай навіть у неймовірно далекому майбутньому, слава Київської держави гаки відродиться. Наші пращури були мудрими, тож добре усвідомлювали незнищенну, магічну силу Слова й Словесності…

Про місце й роль художньої літератури в житті людини й людства замислювалися здавна. Так, Арістотель вважав, що, читаючи високохудожні твори, людина стає кращою,

неначе очищує свою душу. Такий вплив мистецтва на людей він назвав катарсисом (грец. очищення). Саме так на Гамлета, героя трагедії Шекспіра, впливає гра акторів, що оплакують горе цариці Гекуби, яка втратила під Троєю дітей. Під впливом рицарських романів, де головні герої захищали знедолених і відновлювали справедливість, герой твору Сервантеса – відважний гідальго Дон Кіхот – вирушив у мандри.

Роль літератури в духовному розвитку людства важко переоцінити, але в різні епохи вона була неоднаковою. Науковці вважають, що більшість нинішніх видів мистецтва мають витоки в прадавніх обрядах, де магічний текст був злитий із музикою, танцем і живописом. Така первісна неподільна єдність отримала назву синкретизму мистецтва. Минули тисячоліття, доки з неї виокремилися художня література, музика, живопис, хореографія, драма тощо. Однак це “роз’єднання” зовсім не означає, що різні види мистецтва “забули” своє спільне походження, ізолювалися один від одного. Ще в добу античності з’явилося визначення поезії як “мовленого живопису”, а живопису як “німої поезії”. Нині всі види мистецтва “живуть поруч”, активно взаємодіючи між собою.

У різні епохи роль літератури в системі мистецтв була різною. Спочатку вона ніби “навчалася” в інших видів мистецтва, запозичуючи в музики ритміку та мелодійність, у живопису – різнобарвність описів, в архітектури – стрункість будови творів. Так, стрункість “Божественної комедії” Данте порівнюють із довершеністю середньовічного готичного собору. А згодом “учень сам став учителем”,

I десь від XIX ст. література заслужено вважається “королевою мистецтв”. її “будівельним матеріалом” є слово, за допомогою якого можна описати звук (“будівельний матеріал” музики), колір і фарбу (“будівельний матеріал” живопису), мармур (“будівельний матеріал” скульптури). Як і личить “королеві”, література щедро дарує іншим його видам художні засоби, прийоми, сюжети, мотиви, образи. Так, одне із “семи чудес України”, дендропарк “Софіївка” в Умані (облаштування парків – теж вид мистецтва) створений як ілюстрація до “Іліади” й “Одіссеї” Гомера. Літературних героїв увічнюють па міських вулицях і площах. Копію скульптурної групи “Лаокоон і його сини” можна побачити в Одесі; на лавочці біля затишної кав’ярні у Львові примостився бравий вояк Йожеф Швейк (герой твору чеха Ярослава Гашека), а на центральній площі ужгородського замку стоїть пам’ятник найулюбленішому герою еллінських міфів – Герак – лові. За мотивами літературних шедеврів пишуть картини, створюють опери й балети, знімають кінофільми.

Тисячолітня історія літератури довела, що найвизначніші духовні й художні пам’ятки людства так чи інакше пов’язані між собою. Це дало підстави говорити про існування літератури не лише окремого народу чи епохи, а й усього людства, тобто про всесвітню літературу. Уперше це словосполучення (згодом – науковий термін) ужив на початку XIX ст. видатний німецький письменник Йоганн Вольфганг Гете. Отож всесвітня література – це сукупність (зокрема – взаємозв’язки) літератур народів усього світу. А оскільки література постійно розвивається і змінюється, то логічним є виникнення ще одного поняття – всесвітній літературний процес – поступальний розвиток світової літератури від найдавніших часів до сьогодення.

З одного боку, є риси, спільні для всіх літератур (виокремлення словесного мистецтва з первісної синкретичної міфо-фольклорної творчості; шлях писемності від анонімної до авторської тощо). З іншого боку – кожна з національних літератур має свої характерні ознаки. Будь-яка національна література має враховувати здобутки літератури всесвітньої, що сприятиме її становленню і розвитку. Але жодній із націй не можна відмовлятися від своїх культурних традицій, звичаїв, мови, бо це шлях до розчинення в океані інших культур, утрати самобутності, а потім – і до перебування в “естетичній тіні” інших націй.

Важливою ознакою всесвітнього літературного процесу є безперервність. Так, поеми Гомера “Іліада” й “Одіссея” (VIII ст. до н. е.)

Є основою епосу Вергілія “Енеїда” (29-19 pp. до н. е.). А майже через два тисячоліття ці твори безпосередньо вплинули на виникнення нової української літератури. Датою її “народження” вважається 1798 p., коли побачили світ перші розділи “Вергілієвої Енеїди, на малоросійський язик перекладеної” полтавця Івана Котляревського.

Знаряддя митців (різець скульптора чи смичок скрипаля, пензель художника чи перо письменника), мистецтво взагалі й художня література зокрема наділені якоюсь магічною силою. Вони е осереддям “Духу Світового”, оспіваного українським поетом Максимом Рильським, і саме вони здатні “вирвать мить із плину часу і в ній божисту вічність передать”.

Ці слова належать англійському поету й теоретикові романтизму Вільяму Вордсворту (1770-1850). Він оновив англійську поезію, позбавив її затертих, набридлих читачеві штампів, наблизив її мову до живої народної говірки. Ще одним його здобутком є піднесення “простих, хоч повних змісту”, звичайнісіньких і щонайбуденніших речей (мінливих обрисів легкої хмаринки чи веселої гри сонячних промінчиків, гойдання гілок дерева, подорожі мандрівників у лісі чи стояння корабля в бухті) до рангу Прекрасного, до високого звання Мистецтва. Символічно, що прізвище цього поета(Wordsworth) виводять від англ. word – слово, бо оспівані ним поняття “Слово”, “Словесність”, “Мистецтво” є не тільки близькими за значенням, а й нерозривно спорідненими між собою.

ВІЛЬЯМ ВОРДСВОРТ

ДО ПРЕКРАСНОГО

Святе мистецтво! В пензлі чи пері

Є сила дати вічність кожній рисі,

Хмарині, що пливе в небесній висі,

Веселих промінців химерній грі;

Вони спиняють порух віт вгорі

І подорожніх, що ідуть у лісі,

І корабель, що при скелястім мисі

Навік у бухті кинув якорі.

Дитя весни, і літа, й падолисту,

Що вірно тчуть ясну твою окрасу,

Мистецтво, ти даруєш благодать.

І стримане, просте, хоч повне змісту,

Ти вмієш вирвать мить із плину часу

І в ній Божйсту вічність передать.

Г. Моро. Мандрівний поет

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
МАГІЧНА СИЛА ХУДОЖНЬОГО СЛОВА