М. Ю. Лєрмонтов – творець соціально-психологічного романа

“Герой нашого часу” – філософський роман. У цьому Лєрмонтов є першовідкривачем. Роман убрав у себе традиції, закладені Грибоєдовим (“Горі від розуму”) і Пушкіним (“Євгеній Онєгін”). Він з’явився не на порожнім місці, а був підготовлений всією попередньою творчістю Лєрмонтова й бере джерела з його поезії. Недарма Жуковський писав: “”Герой нашого часу” зв’язаний безліччю ниток з поезією Лєрмонтова”. Лєрмонтов довго готувався до написання роману. Про це говорить і той факт, що риси характеру Печоріна носять герої й більше ранніх творів Лєрмонтова. Згадаємо п’єсу “Два брати”, написану в 1836 році. Герої п’єси – брати Юрій і Олександр Радини.

Перший нагадує героїв юнацьких п’єс Лєрмонтова, а іншої, Олександр Радин, говорить про себе так: “Так?., така була моя доля від дня народження… усі читали на моїй особі якісь ознаки дурних властивостей, який не було… але їх припускали – і вони народилися…” Цей монолог майже дослівно переданий Лєрмонтовим у щоденнику Печоріна. У п’єсі показана й жінка, що пізніше буде любити Печорін. Печорін займає центральне місце у романі. Лєрмонтов наділяє його незвичайним розумом, величезною волею. Печорін добре знає філософію, історію, літературу, у свій час він займався наукою, володіє літературною мовою, поетичним мовленням. Повести “Тамань”, “Князівна

Мері” і “Фаталіст” написані у вигляді щоденника.

Виклад від першої особи – це теж своєрідний психологічний прийом, де через сповідь героя розкривається його характер. Протягом усього роману Печорін зіштовхується з різними людьми, але щораз Лєрмонтов ставить свого героя вище їх. Взаємини Печоріна й інших героїв роману дуже нагадують психологічний експеримент, що служить тієї ж мети – показати внутрішній мир, розкрити характер героїв. Печорін дуже добре розбирається в людях. Він уміє знайти в кожному з них ту таємну струнку, використовуючи яку можна підкорити людини своїй волі. Печорін знає, як звабити, і для цього використовує різні прийоми. Він задаровує Белу подарунками, добре знаючи, як вони діють на горянку, учить її своїй мові й сам учиться в неї розмовляти по-татарскі.

Печорін завойовує її розташування, “входить” у її внутрішній мир. Результат трагичний – дівчина гине. Свого роду психологічні експерименти Печорін проводить також з Мері й із Грушницким, якого він просто провокує на ворожі випади. Лєрмонтов розкриває внутрішній мир своїх героїв, спостерігаючи за їхнім поводженням, за взаєминами між собою, за допомогою чого намагається зрозуміти історію душі людської, заглянути в цю душу, знайти там те особливе, що штовхає героїв на ті або інші вчинки. Розкриттю психологічного миру героїв сприяє їхня мова.

Пишні, готові фрази Грушницького, що хоче здатися романтичним героєм, протиставляються у романі влучним і точним зауваженням Печоріна. Мовлення Вернера, Віри й Печоріна насичена парадоксами й афоризмами. Те ж саме можна сказати й про мовлення самого оповідача. Все це вказує на подібність характерів цих героїв. І Віра, і Вернер, і сам Печорін здатні зробити психологічні узагальнення й філософські умовиводи. Мовлення штабс-капітана нехитре, проста й близька до побутового, що говорить про простоту його характеру.

Образ Печоріна займає у романі особливе місце, Портрет Печоріна – перший психологічний портрет у російській літературі. “Він був середнього росту; стрункий, тонкий стан його й широкі плечі доводили міцне додавання, здатне переносити всі труднощі кочового життя й зміни кліматів, не переможене ні столичного життя, ні бурами щиросердечними…” Відразу ж у Печоріне вгадується сильна людина, як фізично так і духовно. Одяг говорить про те, що людина цей з аристократичної сім’ї, що належить до певного кола людей. Хода його ледача й недбала, але він не розмахує руками. Це свідчить про скритність характеру. Лєрмонтов підкреслює “нервову слабість” Печоріна й щось жіночне в його вигляді. Впадає в око суперечливість в описі зовнішнього вигляду Печоріна, але Печорін і по натурі своєї особистість досить суперечлива й загадкова. Багато уваги приділено очам героя. “Вони не сміялися, коли він сміявся…

Це ознака або зла вдача, або глибокого постійного смутку”. У той же час ока “сіяли якимсь фосфоричним блиском… те був блиск, подібний блиску гладкої сталі, сліпучий, але холодний…” Лєрмонтов через зовнішність розкриває психологію, характер, душу. Пейзаж у романі пояснює стан людини, а іноді контрастно підкреслює його переживання. Розкриває особливості образа головного героя й композиція добутку. Глави розташовані у романі не по хронології, а по ступені прояснення психологічних особливостей Печоріна. В “Беле” ми знайомимося з головним героєм з оповідання Максима Мак-СимычО. В “Максимі Максимиче” Печоріна описує вже сам оповідач, а інші глави являють собою щоденник головного героя. Однак буде невірним затверджувати, що наприкінці роману характер Печоріна повністю проясняється. Заключна глава роману – “Фаталіст” ще раз показує, наскільки двоїста й непередбачена натура головного героя.

Найбільше повно характер героя розкриває він сам, роблячи дневникові записи. Це багата думками й страстями особистість, що жадає діяльності, боротьби. Печорін багато думає, аналізує, робить висновки. Він почуває, що було в нього якесь “предназначенье велике”, але він не смог або не зумів його реалізувати. Теперішній трагізм його положення розкривається в сповіді перед Мері: “Усі читали на моїй особі ознаки дурних властивостей, який не було; але їх припускали – і вони народилися… я був готовий любити увесь світ, – мене ніхто не зрозумів: і я вивчився ненавидіти…”

Печорін – фігура соціальна. Це людина не затребуваний суспільством і в той же час породжений їм і тій епосі, у яку йому довелося жити. Лєрмонтов у романі розкрив психологію, душу, характер не тільки героїв, але й епохи. Традицію Лєрмонтова продовжили Гоголь, Тургенєв, Достоєвський, Лев Толстой. Товстої так говорить про прозу Лєрмонтова: ” Лєрмонтов-Прозаїк – це чудо, це те, до чого ми зараз, через сто років, повинні прагнути, повинні вивчати прозу, повинні сприймати її як джерела великої російської прозаїчної літератури…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

М. Ю. Лєрмонтов – творець соціально-психологічного романа

Categories: Шкільні твори

Links