Людина землі у філософському осмисленні Олександра Довженка (за кіноповістю “Зачарована Десна”)

О. Довженко великий не тільки як режисер, а й як публіцист і письменник, автор багатьох чудових творів, як-от: “Повість полум’яних літ”, “Україна у вогні”, “Поема про море” та інші. Серед творів, що виникли після Великої Вітчизняної війни, одне з найпочесніших місць посідає його повість “Зачарована Десна”.
Вихований у любові до праці, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді.
У своїй кіноповісті письменник змальовує наддеснянських селян, які становлять узагальнений образ дореволюційного

українського селянства з його високими повсякденними буднями. Дорогі Довженку земляки – працьовиті, сильні фізично, мудрі життєлюби, хоча й жили у великих злиднях. Нелегка доля випала Сашковому батьку, який багато “землі виорав” і “хліба накосив”, але так і не міг у дореволюційні часи вирватися з кайданів бідності. Через це і Бога прокляв, і попа вигнав з двору, і “зневажав начальство і царя”.
З любов’ю говорить Довженко про свою матір, яка любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Образ матері постає перед нами як взірець працьовитості і доброти.
У нелегкій
праці пройшло життя діда Семена, “схожого на Бога”… Він “прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок”, пахнув “теплою землею і трохи млином”.
Захоплено пише автор про чудесний талант косаря дядька Самійла. Сусіди забули його прізвище і звали просто косар. Він так вправно володів косою, що міг би за добрий харч обкосити всю “земну кулю”. Тут у художній формі звеличено руки селянина, які символізують працьовитість усіх хліборобів. А коротконогий мисливець Тихон Бобир, що, йдучи на полювання, забув дома курок від рушниці уособлює добродушність і лагідність селянської натури.
Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сіна, як бувало у родині малого Сашка, хлібороби, проте, високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували працю, яка виступала головним критерієм моралі селянина.
Винятково важливу роль у повісті відіграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. “Жили ми в певній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою. І хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя”.
Отже, кіноповість “Зачарована Десна” – це гімн людині праці, яка своїми руками вирощує хліб і створює всі земні блага. Заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою й щасливою, не забувати, якого ти кореня і що дав тобі твій народ та батьки, щоб ти став гідним сином їх, – така ідея кіноповісті “Зачарована Десна”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Людина землі у філософському осмисленні Олександра Довженка (за кіноповістю “Зачарована Десна”)