Людина на воїні в трилогії К. Симонова “Живі й мертві”

Костянтина Симонова вважають засновником “панорамного” роману про Велику Вітчизняну війну. Темі Вітчизняної війни присвятили свої добутки такі відомі автори, як Ю. Бондарев, В. Биків, А. Ананьев, Г. Бакланів, В. Прочан і інші, що виступали в традиційних жанрах. Однак трилогія Симонова “Живі й мертві”, завдяки широті охоплення подій і відбиття доль людей на війні, одержала особливу назву – “панорамного” роману або роман-події. В один ряд із симоновской трилогією ставляться “Війна” і “Москва, 41-й” И. Стаднюка, “Блокада” А. Чаковского. Сам Симонов визнавався, що центральне в його романі – це людин на війні

“Мені здається, що в “Живі й мертвих” я дарма віддав данину мнимої обов’язковості для роману наявності в ньому сімейних ліній. І саме це виявилося самим слабким у моїй книзі”, – визнає К. Симонов. Головне завдання автора складалося в зображенні правди війни. Це зажадало від його введення великої кількості діючих осіб – понад 200. Причому долі багатьох з них залишаються незавершеними. Тим самим Симонов показує одну з головних драм війни – коли люди пропадали без вести

“Я обірвав ці долі свідомо”, – говорить автор трилогії. При цьому навіть епізодичні герої відрізняються в Симонова індивідуальністю. От як представлений у романі самий безстрашний з командирів дивізій, що гине небагато

раніше Серпилина: “Тализін, бирюковатый по натурі й казавшийся по першому враженню малоосвіченим, насправді був добре начитаний, знав службу й командував своєю дивізією хоча й небезпомилково, але чесно: не роздмухував успіхів і не ховав невдач. І взагалі, по составились у Серпилина думці, була людина высокопорядочный…” Далі в декількох пропозиціях Симонов розповідає про цю людину буквально все. У сорок першому він разом з декількома іншими генералами був відданий на Західному фронті під трибунал

Тализіну пред’являлося обвинувачення в боягузтві й втраті керування дивізією. За це він був присуджений до розстрілу, заміненому десятьома роками позбавлення волі. З табору просився на фронт і влітку сорок другого був посланий знову заступником командира полку. Людина на війні в Симонова – це практично реальна людина, тобто взятий з життя

Доля Тализіна – це художнє втілення в романі реальних подій. Те ж можна сказати й про більшість доль героїв роману. При написанні трилогії К. Симонов дотримувався принципу історизму. У своїй роботі він опирався на документи, свідоцтва очевидців, свій власний досвід

Я думаю, що найбільше широко тему твору можна розкрити на прикладі образа Серпилина, що є одним із центральних в оповіданні. Образ Серпилина, що пройшов під час війни шлях від командира полку до командарма, уважається відкриттям Симонова. Із цим образом входять у військову прозу люди трагічної долі – ті, хто був підданий репресіям в 30-е роки

Федір Серпилин був засуджений без суду й слідства на десять років, незважаючи на те, що він не визнав пред’явлених йому обвинувачень. “Фігура комбрига Серпилина зложилася в мене зі спогадів двоякого роду, – писав Симонов, – по-перше, у мене в пам’яті залишилося кілька зустрічей у різні роки війни з людьми, що превосходно воювали й мали… ту ж саму нелегку біографію…

По-друге, мені урізалися на згадку деякі епізоди оборони Могильова в липні 1941 року й вигляд командира одного з полків… людини, що не желали відступати. І зовнішній, і внутрішній вигляд цієї людини ліг у першооснову образа Серпилина”. Федора Серпилина Симонов показує як солдата, що любить свою батьківщину й готового до кінця стояти за її волю. На війні розкриваються такі його якості, як мужність, прагнення до перемоги, почуття боргу

Ми бачимо, що душу цієї людини не загрубіла від жахів війни – він співпереживає тим, хто був засуджений разом з ним, і намагається допомогти цим людям. Серпилин пише лист у захист друга із проханням переглянути його справа: “Дорогою товариш Сталін! Вважаю своїм обов’язком доповісти Вам, що комкор Гринько не менше мене відданий Батьківщині й не гірше мене захищав би її від фашистських загарбників. Якщо Ви вірите мені, то нам з комкором Гринько обом місце на фронті, тут, де я, а якщо Ви мені не вірите, то, виходить, нам обом місце там, де він”. Симонов розкриває характер цього героя й у тім, як він поводиться у військовій обстановці з Барановым, якого вважає одним з винуватців свого арешту в 1937 році; зі своїм прийомним сином, колись привселюдно отрекшимся від нього як від ворога народу; і в тім, як він поводиться в перші дні війни в ситуації паніки, відступу, слухів одиверсантах.

Серпилин, всім серцем відданий своїй країні, важко переживає невдачі армії. Він намагається усвідомити, чому це відбулося. Глибокий аналіз подій приводить героя до правдивого розуміння війни й особистості Сталіна. Симонов показує, що Війна цілком поглинає людину. Це проявляється в роздумах Серпилина – вони не про його родину, друзів

Найчастіше його думки зайняті подіями війни: “…після сталінградського розгрому німці в березні під Харковом показали, на що вони ще здатні. І треба було хоч умерти, але зупинити їх. Поки зупиняли, представник ставки тричі був у тебе

Востаннє розмова з ним обернувся так, що подумав: зніме з армії. І хоча робив усе, що міг і вмів, але, якщо б зняли, скаржитися було б не на що, тому що відступав, не міг виконати наказу – зупинити німців. Довелося вислухати востаннє й таке, що краще б не чути…

” Поводження людини на війні може бути різним. Такі герої трилогії “Живий і мертві”, як член Військової Ради фронту Ілля Львів, працівник Генштабу Іван Олексійович, яких у якімсь ступені можна протиставити, допомагають читачеві глибше зрозуміти причину тих або інших військових подій, а авторові – розкрити характери людей на війні. Образ Іллі Львова, що з’являється в третій книзі трилогії, розкриває соціальну сторону сталінського культу, його прояв у вчинках людей на фронті. Левів створював атмосферу підозрілості, недовіри кчеловеку.

Він фанатично запроваджує в життя ідеї Сталіна. Іван Олексійович, прізвище якого залишається невідома читачеві, навпроти, багато в чому не підтримує вище керівництво. “…Було все-таки щось принизливе в тім, що все твоє життя залежало від раптом, що мигнув у голові спогаду, що могло й не мигнути, від трьох-чотирьох слів, скидаючись сказаних у трубку”, – думає Іван Олексійович. Ми бачимо, що положення в Івана Олексійовича в Генштабі по зрозумілих причинах неміцне. І хоча йому “дорога можливість у міру свого розуміння впливати на хід подій”, він подумує про те, як піти на фронт, поки Хмари над ним не згустилися остаточно.

Ці образи ставляться до персонажів другого плану, але поряд з головними героями в них, а також в образах члена Військового Ради армії Захарова, начальника штабу Бойко, командуючого фронтом Батюка, розкривається ідея роману К. Симонова. Роману про війну й про людей на війні. Безсумнівна заслуга Костянтина Симонова в тім, що у своїй трилогії він відбив не тільки долі людей воєнного часу, але й уперше торкнув ряд гострих питань: чому початок війни було таким провальним? хто такий Сталін? Як його культ переломлювався в долях людей?

В “Живий і мертвих” автор сам відповідає на ці питання, що дозволяє нам довідатися ще одну точку зору на події воєнного часу, що зробив величезний вплив на долі людей XX

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Людина на воїні в трилогії К. Симонова “Живі й мертві”