Людина на війні (по повісті Василя Бикова “Сотников”)

Тема Великої Вітчизняної війни займає важливе місце у творчості Василя Бикова. Честь, совість, достоїнство, вірність своєму боргу – саме ці проблеми зачіпаються письменником. Але все ж таки головною темою творчості Бикова залишається, безумовно, тема героїзму. Причому письменника цікавить не стільки його зовнішній прояв, скільки те, яким шляхом людина приходить до подвигу, до самопожертви, чому, в ім’я чого робить героїчний вчинок. Характерною рисою військових повістей Бикова є те, що в центрі зображення виявляється людина в екстремальній ситуації, і положення таке, що герой повинен негайно зробити вибір: героїчна смерть або ганебне життя зрадника. І до такого прийому автор прибігає не випадково, адже у звичайній обстановці не може повністю розкритися характер людини. Щодо цього не становить виключення і повість “Сотников”.

На перших сторінках повісті перед нами з’являються два бійці одного з партизанських загонів – Сотников і Рибалка, які морозною, вітряною ніччю відправляються на завдання. Їм доручено будь-що-будь добути продовольство для втомлених, змучених товаришів. Але ми бачимо, що бійці в нерівному положенні: Сотников іде на завдання з важкою застудою. А на питання Рибалки, чому той не відмовився йти, якщо хворий, відповідає: “Тому і не відмовився, що інші відмовилися”. Ці слова Сотникова говорять нам про його сильно розвинене почуття боргу, свідомості, мужності, витривалості.. По ходу оповідання ми бачимо, що головних героїв переслідує одна невдача за іншою. По-перше, виявився спаленим хутір, де вони сподівалися дістати продовольство. По-друге, Сотникова ранили в перестрілці з ворогом. Цікава така деталь – автор зовнішню дію супроводжує дією внутрішньою.

Особливо це помітно в розвитку образа Рибалки. Спочатку Рибалка небагато незадоволений Сотниковим, його нездужанням, що не дозволяє їм рухатися досить швидко. Це легке невдоволення переміняється то жалістю і співчуттям, то мимовільним роздратуванням. Але Биков показує цілком гідну поведінку Рибалки, що допомагає Сотникову нести зброю, не кидає його одного, коли той не може йти через поранення. По натурі Рибалка аж ніяк не зрадник і тим більше не замаскований ворог, а нормальна людина зі своїми достоїнствами і недоліками. Рибалка – міцний і надійний хлопець, у якому живе почуття братерства, товариства. Але такий він у звичайній бойовій обстановці. Залишившись же наодинці з пораненим, що задихається від кашлю Сотниковим, серед сніжних заметів, без їжі й у постійній тривозі бути схопленим фашистами, Рибалка зривається.

І коли він попадає в полон, у його душі відбувається надлам. Він хоче жити. Боєць не хоче віддавати Батьківщину, намагається знайти вихід з тієї ситуації, у якій він виявився. Примітна його розмова із Сотниковим після допиту: “Ти послухай, – помовчавши, гаряче зашептав Рибалка. – Треба прикинутися смирними. Знаєш, мені запропонували в поліцію, – якось сам не бажаючи того, сказав Рибалка. Віка в Сотникова здригнулися, затаєною тривожною увагою блиснули очі. – От як! Ну й що ж – побіжиш? – Не побіжу, не бійся. Я з ними поторгуюся. – Дивися, проторгуєшся, – уїдливо просипів Сотников”. Рибалка погоджується служити поліцаєм. Він сподівається скористатися цим, щоб бігти до своїх. Але Сотников не помилився, передбачаючи те, що потужна гітлерівська машина знищить Рибалку, що хитрість обернеться зрадництвом. Фінал повісті досить трагічний: колишній партизан за наказом гітлерівців стратить свого колишнього товариша по загону. Після цього життя Рибалки, раніше таке дороге йому, раптом втрачає свій зміст, виявляється настільки нестерпним, що він замислюється про самогубство. Але й це йому не вдається зробити, тому що поліцаї зняли з нього ремінь. Така “підступна доля людини, що заплуталася на війні”, – пише автор.

А що ж Сотников? У нього інший шлях. Він вибирає смерть, тим самим намагаючись врятувати ні в чому не винних людей. Героїчна смерть заради порятунку життя інших людей – от єдиний можливий для нього шлях. Адже не дарма перед стратою Сотников помітив серед зігнаних до цього місця сільських жителів маленького хлопчика в старій батьківській будьонівці. Боєць посміхнувся йому одними очами, подумавши при цьому, що заради таких, як це маля, іде на смерть. Добутки В. Бикова про Велику Вітчизняну війну розкривають нам весь жах цієї грізної і трагічної події, змушують зрозуміти, якою ціною була завойована перемога. Вони вчать добру, людяності, справедливості.

Людина на війні (по повісті Василя Бикова “Сотников”)