Людина і природа у поемі Б. Олійника “Крило”

Багато поколінь українців у дитинстві свою радість виявляли за допомогою сонячних рядків Олександра Олеся: “А вже красне сонечко припекло, припекло, яснощире золото розлило, розлило. На вулиці струмені воркотять, воркотять. Журавлі курликають, та летять, летять”. Журавель споконвіку в Україні був та хом мало не священним, недоторканим. Адже курликання журавлине сповіщало про настання весни миру зеленої благодаті. У своїй поемі-казці “Крило” Борис Олійник оригінально розкриває тему відносин між людиною і природою, між людиною і її високою мрією, духовним здоров’ям і обмеженістю, звироднілістю окремих перебувальників на землі. Заглибившись у зміст поеми, проникаєш в духовний світ персонажів з чистим сумлінням, а також бачиш ницість і здрібнілість тих, хто посягнув на світлу людську мрію і сподівання. Хоча у сюжеті поеми реальне тісно переплітається з фантастикою, з вигадкою, ми ніяких незручностей у сприйнятті змісту твору не відчуваємо. В наш духовний світ як живий увійшов символічний образ покинутого журавля “з перебитим у лікті крилом”. Загинути йому не дав звичайний хлопчик (певне, з тих, що весною дружно виспівують: “журавлі курликають, та летять, та летять…”). Він удома дав притулок журавлику, виходив його, і так вони здружилися, що навчив журавлик хлопчика літати… “зорі їм ховалися під крила і так обом їм хороше було”.

Здавалося, що настала повна гармонія у взаєминах людини з природою. Та де там! На цій же землі бачимо сусіда – заздрісника і ненажеру. Це він убив довірливого журавлика, щоб приховати крадіжку, свідком якої став птах. Журавлик до сусіда:

Ø За звичкою довірливо ішов. (Бо думав же – людина)…

Зі смертю птаха юнак втратив здатність літати. Поет переконує нас, що всяке зазіхання на гармонію в природі, на духовне багатство людини обертається передусім проти самого руйнача. Покрадьки лиходій проник до суду, щоб сховали його від посивілого з горя юнака. Злочинцеві не давало спокою “замість руки надламане крило”. Та в кодексі навіть статті такої не знайшлося, щоб убивцю судити. Суддя мовив:

Ти ж найсвятіше – небо, дядьку, вбив. А це вже вище від людського суду, Хіба що совістю тебе скарать? Так і її ти вже давно продав Втридорога… із салом на базарі. Ото хіба іще зостався страх. То хай страх тебе щодня вбиває…

Всяк, хто посягне на людську мрію – бачити височінь ясного неба, жити в добрій злагоді з природою, – піднімає руку нас самого себе. Проблема гармонійної єдності людини й природи залишається ще не розв’язаною. І тому твір звершується словами, сповненими болю й зажури. Тільки тепер йдеться не про птаха, а про молоду людину, передчасно посивілу, передчасну засмучену: Потяглися журавлі вдалеч плавко. Доганяв їх листопад за селом. Тильки сивий чоловік тихо плакав, Юний… сивий чоловік німо плакав З перебитим у лікті крилом.

У своїй поемі-казці “Крило” Б. Олійник порушив дуже важливу проблему. Він ніби переконує читача, що ніякі матеріальні блага не можуть дати людині духовного злету. Тому порушення гармонії природи і людини неминуче призведе до катастрофи загальнолюдських моральних цінностей, які об’єднують людей на планеті.

“Коли вже народився ти поетом, – за все відповідай у цін типі” (Б. Олійник)

Він належить до покоління поетів, яких називають шістдесятниками. Справді, на початку 60-х років слідом за Дмитром Павличком і Ліною Костенко почувся і його голос у злагодженому хорі Івана Драча, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Віталія Коротича, Ірини Жиленко, інших молодих та завзятих, які ставали сівачами на ниві красного письменства. Відтоді минуло вже багато років. Сьогодні Борис Ілліч Олійник знаний і улюблений багатьма нашими співвітчизниками поет, відомий політичний і громадський діяч, справжній патріот України, який переймається найважливішими: проблемами життя нашої молодої незалежної країни. Людина чесна, надзвичайно принципова, Борис Олійник усе життя дотримувався залізного правила, яке заповідав йому батько: не спекулювати на доброті держави і людському співчутті.

Понад двадцять оригінальних поетичних книг – такий доробок Б. Олійника. Творчий процес його триває. В орбіті тематичних і проблемних зацікавлень поета з самого початку його творчої діяльності знаходимо вірші про єдність поколінь, невсипущу працю наших людей, їх пам’ять і духовне багатство, трудові й ратні подвиги. Не байдужий поет і до вічних тем – життя і смерті, кохання, любові й пошани до історичного минулого, матері й дитини. Олійнику властиве прагнення глибоко проникати в соціально-політичні, філософські проблеми, які хвилюють суспільство. Поет виявляє своє ставлення до зображуваного, зігріваючи поетичні рядки теплом свого серця.

У своїх поемах “Дорога”, “Дума про місто”, Доля, “До землі” поет порушує проблеми Пам’яті, Совісті, Честі. Пам’ять про героїчну й гірку минувшину треба берегти як неоціненний скарб для майбутнього, бо не можна зупинятися на досягнутому, треба неодмінно примножувати достатки й славу України в майбутньому. Митець уславлює Людину з великої літери, єдність земного й космічного, відповідальність людини за долю Матері-Вітчизни: Бо з тої миті, як на світ родився, Ти в ньому вже відповідай за все – За все на світі! Життя людства залежить від кожного з нас. Б. Олійник – поет, який завжди обстоював необхідність духовного розвитку світу, корені якого – у культурі, історії, традиціях народу.

Борис Олійник не тільки видатний поет, а й політичний і громадський діяч. Довгі роки очолював партком Спілки письменників України. За цей час йому часто доводилося виручати письменників і поетів від гніву партійного начальства. За самостійність у рішеннях Бориса Олійника звільнили з цієї посади, але це тільки піднесло його авторитет серед колег. Про своє партійне секретарювання він і сьогодні згадує з гордістю: саме під його керівництвом партком із репресивного органу перетворився на захисний, об’єднуючий.

Людина і природа у поемі Б. Олійника “Крило”