Людина, час, пам’ятники

Величні піраміди древніх єгиптян, загадкові міста ацтеків, майстерно виконані античні скульптури, мовчазні скіфські кургани – це ті пам’ятники, які людина залишила в історії свого розвитку для увічнення перебування у часі та просторі. Кожне покоління покликане обов’язково лишити нащадкам зразки мистецтва, в яких відображена епоха.

Погляньмо на той час, в якому перебуваємо ми сьогодні, з позиції осмислення культурних та історичних пам’ятників. Що залишаємо нащадкам ми, покоління, яке переступило межу третього тисячоліття? Спробуймо проаналізувати здобутки наших пращурів, талановитих митців, які жили й працювали на Харківщині з початку XX століття.

На території Ботанічного саду знаходиться пам’ятник учено-му-патріоту, засновнику Харківського університету В. Каразіну. Пам’ятник був відкритий у 1906 році. Автори – скульптор І. Андреолетті та архітектор О. Бекетов. Саме на цьому місці він знаходиться з 1958 року.

В. Каразін – учений-патріот, новатор, що в галузі техніки, суспільствознавства, проблем природознавства набагато випередив свій час. Він палко любив свою рідну Слобожанщину, гордився героїчним минулим і з оптимізмом дивився в майбутнє. У своїх працях відзначав: “…Губерния наша предназначена разлить вокруг себя чувство изящности и просвещения”. Чи не дивує нас той факт, що на місці напису на пам’ятнику

залишилося тільки заглиблення, ніби слід від тортур? Кого не влаштовували слова, закарбовані митцями? Що хотіли приховати від нащадків поборники ідеологічних міркувань? Усі ці питання залишаються без відповідей. Кожен з позиції свого світогляду повинен осмислити історичну епоху й дати їй належну оцінку.

На щастя, збереглися у сквері на площі Поезії погруддя О. С. Пушкіну (1904 р.) та М. В. Гоголю (1909 р.), що були споруджені на кошти шанувальників таланту видатних письменників XІX століття.

1917 рік став переломним в історії нашої країни. На другий план відійшли оцінки здобутків талановитих людей, поступаючись місцем монументальній пропаганді відповідної ідеології. З’явилося більше ніж 200 пам’ятників, що відтворювали події жовтневого перевороту. Було споруджено 118 пам’ятників В. І. Леніну. Найвеличніший з них знаходиться на центральній площі міста.

Про визначних вчених, культурних діячів, чия творчість на початку XX століття була тісно пов’язана з містом, начебто забули. Отже, ми бачимо відвертий процес збочення, конюнктурного висвітлення історії України. Такий підхід сіяв зневагу до минулого, викорінюючи почуття любові й гордості за Батьківщину.

З різних інформаційних джерел ми довідуємося про знищення християнських храмів. Так, на місці Дзеркального струменя знаходився колись Нікольський собор. У Покровському соборі були розташовані експозиції історичного музею. У католицькому соборі був кінотеатр.

Найбільш яскравим пам’ятником довоєнних часів вважається пам’ятник генію українського народу Т. Г. Шевченку, споруджений у 1935 році. Автори – скульптор М. Манізер та архітектор І. Лангбард. З одинадцятиметрової висоти тригранного пілону на нас дивиться Кобзар. На архітектурній спіралі розташовано 16 статуй. Від героїв творів славнозвісного поета до заключної групи – червоноармійця, колгоспника, шахтаря, жінки-рабфаківки. Позували при створенні скульптур актори харківського театру “Березіль”, котрі стали згодом відомими. Це Н. Ужвій, І. Мар’яненко та інші. Пам’ятник має виразне політичне забарвлення.

Події Великої Вітчизняної війни також відбилися в творчості видатних скульпторів. Про подвиги відомих та невідомих бійців розповідають десятки пам’ятників. Меморіал Слави, що знаходиться в Лісопарку, був відкритий 28 жовтня 1977 року. Саме тут були знищені фашистами тисячі військовополонених, підпільників, партизанів. До Вічного вогню, Матері-Вітчизни, біля підніжжя якої напис: “Герої не вмирають. Вони знаходять безсмертя й назавжди залишаються у пам’яті нашій, у звершеннях наших, у великих діяннях прийдешніх поколінь. Життям своїм нащадки зобов’язані їм”, приходять ветерани, школярі, наречені, приносять вогнисті квіти. Авторами меморіального комплексу – В. Агібаловим, М. Овеянкіним, Я. Риком, художником С. Світлорусовим, архітекторами І. Алфьоровим, О. Максименком – увічнений безсмертний подвиг захисників Вітчизни.

У періодиці пам’ятнику воїну-визволителю, що споруджений на вулиці 23-го Серпня, дана не досить позитивна оцінка. Але, на мій погляд, саме збереження пам’яті про загиблих уже повинно викликати почуття вдячності митцям.

На сучасному етапі свого розвитку Україна повертається до національного та культурного відродження. З’являються пам’ятники – німі свідки історичних подій: хрест жертвам голодомору, монумент героям-пожежникам, що загинули від наслідків Чорнобильської трагедії, пам’ятник загиблим при виконанні службових обов’язків співробітникам органів внутрішніх справ. Відновлено імена відомих наукових та культурних діячів: Д. Багалія, Леся Курбаса, Г. Хоткевича, М. Хвильового тощо. Пам’ять про них увічнена в меморіальних дошках. Наш час багатий подіями та особистостями. Чий життєвий шлях залишити прикладом для нащадків? Це вирішувати талановитим митцям, сучасникам на підгрунті історичної пам’яті. Тільки з минулого повинен бути прокладений шлях людини у прийдешнє. Бо осмислюючи час, створюватимуться нові й нові пам’ятники людям, епосі.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Людина, час, пам’ятники