Любов вірші животворить
Російська поезія… Це висока правда про людину, про його життя, про життя його душі; це наше духовне надбання, наша національна гордість і любов. Усяке сильне переживання людини шукає виходу в слові – майже всі закохані пишуть вірші, навіть ті, хто іншим часом до них байдужий. Це не дивно, – адже саме поезія дає людині крила, саме поезія виражає й всі його почуття. Вона допомагає йому душевно ширяти у хвилину захвату, у прекрасну годину самозабвенья. Вона обнадіює його в смутку, вона утішає його в горі. Особливе значення почуттю любові надавали
Любов не тільки морально збагачувала їх, у ній вони черпали натхнення. На священних почуттях любові й дружби практично цілком грунтувався такий напрямок у літературі, як сентименталізм, величезне місце любов займає у творчості романтиків. Полюбивши, людина як би внутрішньо стає сильней; він душевно тоншає, заглиблюється, виростає духовно. Любов робить людини гідним усього прекрасного, що є в житті, у природі. Він починає зауважувати нічні зірки на далекому небокраї, починає зауважувати й “денні зірки” на дні колодязя, його раптом вражає повисла над землею
Для розуміння любові потрібна щиросердечна зрілість; адже відчути неймовірну потребу в близькості іншої людини можна тоді, коли ти вже готовий до духовного єднання із цією єдиною людиною. Адже це й означає знайти себе, своє місце в житті. Поза почуттям любові немає сьогодення високого людського існування, Любов і поезія кличуть людину шукати відповіді на всі таємниці й загадки життя: “Любов – дочка пізнання” (Леонардо да Вінчі). Історія більших людських почуттів, виражених у поезії, показує нам шлях сходження людини до все більшої людяності. Будити лірою “почуття добрі” – це прекрасне пушкінське визначення ставиться не тільки до його, але й до всієї поезії. Романтизм російської любовної лірики, у якій відбилася людина з усіма його особливостями, починається в нас із Пушкіна. Напряженнейшая життя серця поета стоншувала його емоційний мир, його щиросердечну організацію, розвивала здатність чудово почувати всі відтінки своїх переживань. У ліцейський період А. С. Пушкін, зайнятий пошуками власного стилю, пише багато наслідувань поетам різних літературних стилів, будь те поети античності, классицисти або сентименталісти
Але, незважаючи на подражательность його віршів, у них проглядається цілком самостійна лінія любовних переживань ліричного героя. Любов стає символом життя в цей період, любити по Пушкіну, значить жити. Але згодом ліричний герой не міг більше віддаватися тільки “страсті ніжної” на бенкетах із друзями. Легка, оптимістична й життєстверджуюча поезія й розуміння любові як легені час провождения переміняються в Пушкіна цивільними мотивами. Пушкіна поступово починає переосмислювати те, що він оспівував раніше, і любов поета одержує нове висвітлення. Поет як би примірить два рівних напрямки – класицизм і сентименталізм. Яскравим прикладом цього може служити вірш “До Чаадаєва” 1816 року. Пушкіна прощається зі своїми колишніми захопленнями:
Любові, надії, тихої слави Не довго ніжив нас обман, Зникли юні забави, Як сон, як ранковим туман.
Любов як інтимна емоція в цивільній ліриці Пушкіна зближається з патріотичними почуттями поета. Тепер це почуття насамперед до батьківщини. Пушкіна переборює те розходження, що існувало між цими почуттями в поетів-сентименталістів і поэтов-классицистов, У посланні до “До Чаадаєва” він пише:
Ми чекаємо з томленьем упованья… Хвилини вірного побачення.
Порівнюючи це очікування вільності з томлінням коханця, поет
З’єднує несумісне раніше поняття любові до жінки й любові до батьківщини. В
Цей же період Пушкін розвиває й інше трактування Теми як головну в його
Концепції любові. Це проявляється у вірші “До Каверіна”, написане в
1817 року, це послання – прощання із шаленістю ліцейського років, але не з
Темою любові. Тут любов – спосіб відходу поета від навколишнього його миру,
Відходу від черні. Любов і воля – от що тепер харчує натхнення поета
Про це говорить він у вірші “До Плюсковой”:
Любов і таємна воля Вселяли серцю гімн простій.
“Любов і таємна воля”, тобто відхід від миру в глибину своїх почуттів, де поет повністю незалежний, от що, у розумінні Пушкіна, необхідно для творчості. Ідеї любові й волі пройдуть через всю творчість Пушкіна. Але спочатку вони поєднуються в романтичній ліриці. Південне посилання й відрив поета від суспільства дуже впливає на творчість поета, вона відчуває себе вигнанцем, на зразок романтичних героїв Байрона. Романтизується й Пушкінська любов. Це вже не витівка юного років і не високе патріотичне почуття, але глибока, драматична пристрасть. У вірші “Прощання”, присвяченому Осиповой, поет говорить:
Хвороба любові в душі моєї, Я вас люблю – хоч я бішуся…
Любов – це хвороба, у стані якої людина обманює сам себе: “Я сам обманюватися рад”. Героїня цього вірша не має імені, це образ узагальнений, для Пушкіна – романтика не настільки важливий адресат, скільки бура переживань і страстей, що киплять у душі. Тоді вірші зливаються в один невимовний порив страсті. Романтична любов Пушкіна часто безмовна, вона горить і спалює сама себе, як у вірші “Спалений лист”: Прощай, лист любові… гори, лист любові
Готовий я, нічому душу моя не внемлет.
Любов, як свіча, згоряє за коротку мить, і від її залишається лише попіл і спустошена душа. Цей сумний фінал, здається, змушує поета розчаруватися в романтичній любові
(2 votes, average: 5.00 out of 5)