“Любить людей мене навчила мати”( за мотивами творчості Андрія Малишка)

Кажуть, мистецтво – вічне. Вічне воно, бо вічний потяг людини до краси. Бо як би не змінювалося життя, лишаються незайманими “вічні” теми – добро та зло, кохання, смерть… І скільки б поетів не виспівували своїх одкровень про вічне, а воно, – незбагненне й недосяжне, так і буде невиспіваним. І народжуватимуться нові поети, щоб знову й знову говорити про любов й розлуку, про серця біль й душевну муку…

Андрій Малишко своєю поезією теж сягає в глибінь вічності. Найпривабливішим образом з його симфонії нетлінних цінностей є образ матері. Народжений він з почуття синівської вдячності.

Постає цей образ-вчитель, образ-оберіг з дитинства. Бо в дитинстві закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру поета. Малишко у своїй “Автобіографії” згадував, що материні пісні закарбувалися в пам’яті на все життя. Тільки одне з них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює… І тоді Андрій перекомпоновує пісню по-своєму: ні, не вбито козака – поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку. Таким був початок поетичної творчості.

З роками потяг до вічних тем в Андрія Малишка міцнів, а їх втілення в поетичній формі набувало філософської глибини. Проте й надалі відповіді на складні питання життя поет шукає в дитинстві, коло маминого порогу. І він їх знаходить, чи не так?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“Любить людей мене навчила мати”( за мотивами творчості Андрія Малишка)

Categories: Твори на задані теми

Links