Королевна й дочка Сонця

20-08-2016, 13:19 | Литовські казки

Жив колись король, і було у нього двоє дітей: син і красуня дочка. Дружина у короля померла, а незабаром занедужав і помер він сам. Тепер залишилися тільки син так дочка.

Став королевич правити королівством, і ось задумав він одружитися. Розіслав гінців у усі кінці світу й велів знайти йому наречену, таку ж красуню, як його сестриця, а то й ліпше.

Через якийсь час повернулися гінці й оголосили королевичеві, що вони виходили уздовж і поперек усю землю, побачили багато пригожих дівиць, але такої красуні, як його сестра, знайти не могли.

Та здумав тоді королевич обвінчатися з родною сестрою й оголосив він їй свою волю. Скільки не плакала королевна, нічого не допомогло. Королевич строго наказав їй готуватися до вінчання.

Загорювала королевна: ну як за рідного брата йти? Три дні, три ночі безперервно плакала, а на четвертий день прийнялася готуватися до весілля. У призначений день королевич одягся й став чекати наречену. Чекає, а її всі немає. Ось він і запитує:

- чи Готова ти, сестриця?

- Взуваюся я, - відповіла сестра, і ноги її по коліна у землю пішли. Королевич почекав ще, а не дочекавшись, знову запитує:

- чи Готова ти, сестриця?

- Плаття надягаю, - відповіла сестра й пішла у землю по саму шию. Ще почекав королевич, а не дочекавшись, знову запитує:

- чи Готова ти, сестриця?

- Вінок надягаю, - відповіла королевна, і земля над її головою зімкнулася.

Почекав небагато королевич і знову окликнув сестру, так цього разу ніхто не відгукнувся. Увійшов він у опочивальню, а там ні душі. Усюди шукав він, усюди дивився, але сестри не знайшов. Так і розладналося королівське весілля.

А королевна, очутившись під землею, відкрила ока й побачила, що лежить на зеленому лузі. Колом квіти, нагорі сонечко світить. Пішла гуляти вона по лугу, збирає суницю і їсть. Увечері напав на королевну страх. Гуляє вона сама-самісінька, колом жодної душі. Оглянулася королевна й пішла навпростець через ліс. Смеркти вуж стало. Іде королевна, боязко оглядається. Раптом бачить вона- крізь дерева вогник світиться. Пішла королевна на вогник, побачила хатинку й увійшла у неї, а там за столом сидить красуня-дівиця й шиє-вишиває. Привіталися вони й розговорилися.

- Не залишилося у мене ні батька, ні матері, - сказала королевна, - тільки брат один. Після кончини батька став він правити королівством і задумав одружитися. Тільки не знайшов підходящої нареченої й наказав мені за не-го йти. Коли вбиралася я до вінця, раптом розступилася під мною земля, і опинилася я на галявині, а потім прийшла сюди.

- А я звуся дочкою Сонця, - сказала красуня. - Собі на лихо забрела ти сюди. Живе у цій хаті зла відьма, вона й мене взаперті тримає, і тебе зачарує, коли повернеться.

- А ти втечи від неї, - говорить королевна.

- Утекла б, так не знаю куди. Відьма украла мене у матері, коли я була ще маленької, і ніхто не знає, де я. Знудьгувалася я тут, а як бути, не знаю.

Доки вони розмовляли, подув холодний вітер, затріщали дерева, зад-родила земля. Дочка Сонця відразу зачула, що це відьма додому летить. Веліла вона королевне стати у стіни, а у стіну застромила голку з ниткою. Ата голка була чарівна: королевна стала невидимкою. Тільки ввійшла відьма у хату, як прийнялася репетувати:

- Тому тут чоловічиною пахне?

- Та зовсім не пахне, - відповіла дочка Сонця. - Вірно, сама ти чоловічини покуштувала.

Оглянулася відьма, нічого не побачила, задихалася й на крамницю села. Відпочила небагато й знову полетіла. Отут дочка Сонця вийняла зі стіни голку.

- Як це відьма мене не помітила? - дивує королевна. А дочка Сонця відповідає:

- Так адже голка ця чарівна. Приніс мені її й ще пряжі клубок, щітку й рушник якийсь дідок. Сказав він тоді, бач, що скоро придадуться мені ці подарунки. Голка зараз і допомогла врятувати тебе.

Подякувала королевна дочка Сонця й стала вмовляти її бігти.

- Із цими чарівними подарунками, - сказала вона, - ти легко втечеш від відьми, та й мені допоможеш. А у своїй країні я дороги знаю. Біжимо! Послухалася королевни дочка Сонця, побрала чарівні подарунки, і вони втекли.

Прилетіла відьма додому, не знайшла дочки Сонця, роз'ярилася вона й давай усюди шастати так рознюхувати, Доки не знайшла слід, не догадалася, що втекла дочка Сонця, так не одна. Схопила відьма ступу, осідлала її й пустилася навздогін.

Чує дочка Сонця - земля тремтить, зрозуміла, що це відьма доганяє.

Злякалися дівиці, кинули додолу клубок, і з нього виросли гори - високі, круті, ланцюгом розтяглися.

Підбігла до них відьма, прагла перелізти - не перелізла, прагла перелетіти - так боляче високо, думала колом обежать - вуж дуже далеко. Робити нема чого, полетіла вона додому, захопила лопату, повернулася й давай копати. Зрівняла гори із землею. Знову пустилася навздогін, так що вихор піднявся, дерева схилилися.

А втікачки вуж далеко були. Але ось зачули вони - земля тремтить, стало бути, і відьма близько. Тоді кинула дочку Сонця щітку, і відразу піднявся такий густий і високий ліс, що відьмі не пробратися крізь нього, ні колом обежать, не перелетіти. Повернулася відьма додому, захопила сокиру, прорубала у лісі стежку й знову по сліду женеться. Чують утікачки - земля тремтить, - знову наганяє їхня відьма. Негайно скинула дочку Сонця рушник, і розкинулося на тому місці озеро, так таке широке й глибоке, що відьмі не переплисти його, не перелетіти. Лягла відьма на землю й прийнялася хлебтати воду. Хлебтає й присуджує:

- Та я хлебтаю, і ти, ступа, хлебтай! Та я хлебтаю, і ти, ступа, хлебтай! - А навіщо ступі хлебтати? Та у спомині такого немає! Хлебтає-Хлебтає відьма, сама поспішає-квапиться, уже й роздулася вона, як гора, вуж і води у озері лише трохи залишилося. Прагла відьма допити її, так лопнула.

А дочка Сонця з королевной бачать, що відьма за ними вуж не женеться, і без страху продовжують шлях. Незабаром підійшли вони до пишних палат, і королевна довідалася братів палац.

Королевич несказанно зрадів їм, та й зазасмучувався тому, що не міг угадати, яка ж його сестра: красуні були на одну особа. Та так подивиться він на них, і отак - не довідається сестри, та й годі. Тоді пустився королевич на хитрість: задав він бенкет, сам наказав кухарям зарізати теляти, наповнити кров'ю міхур і непомітно подати йому. Кухарі так і зробили, а королевич сховав міхур під сорочку на груди. Гості бенкетували, веселилися, а королевич веселився пущі всіх. Він усе розмовляв із красунями, так і не знаючи, яка ж його сестра. А ті навмисно зговорилися не відкривати правди. Як не допитувався королевич, як не просив, - не говорять, і всі отут. Тоді він вийняв меч із піхов, ударив собі у груди й залився кров'ю.

Злякалися гості, кинулися рятувати королевича. А одна із красунь горестно скрикнула й зі сльозами на очах прийнялася перев'язувати йому рану. Королевич прикинувся мертвим, лежить - не поворухнеться. Красуня усе сабоніше горює, гладить його по голові й плаче-голосить:

- Ой, братик мій, братик, що ж я наробила! Що я, нещасна, наробила!

Та інша красуня жалувала королевича, так усі не так. Як дізнався королевич, хто це сестра, відразу підхопився як ні у чому не бувало, сміється, цілує сестрицю. Королевна негайно підвела його до дочки Сонця. Та він посватався до неї. Дочка Сонця погодилася вийти за нього, тільки прагла спершу свидеться зі своїм братом. Королевич погодився відшукати його. Та раптом усе побачили, що до палацу скакає на коні красень-юнак у королівських одягах. Дочка Сонця відразу довідалася свого брата. Те-Те була радість! Обоє королевича відразу вирішили обвінчатися із красунями, поріднитися один з одним. Та таке весілля зіграли, що ні у казці сказати, ні пером описати!

Зараз ви читаєте казку Королевна й дочка Сонця