Літературний портрет у романах Л. Н. Толстого й Ф. М. Достоєвського

Тільки чи про зовнішність героя можемо ми судити по його літературному портреті? Я думаю, що немає. Зображуючи портрет героя, автор прагне розкрити його внутрішній мир, показати своє відношення до героя, до його характеру і його вчинків. Нерідко уточненням, введенням нових деталей в опис своїх героїв у ході оповідання автор домагається більше глибокого розкриття свого задуму. Особливо цікаво проаналізувати портрет у творах Толстого й Достоєвського. Цих авторів зближає насамперед історична епоха. Крім того, і в Толстого, і в Достоєвського в центрі уваги перебуває людина, його психологія, його внутрішній мир. І в той же час портрети у творах Достоєвського й Толстого багато в чому різні

Розглянемо зображення портретів героїв у романі “Ганна Каренина” Л. Н. Толстого й “Злочин і покарання” Ф. М. Достоєвського. Почнемо з техніки портрета. Портрети Достоєвського нерухливі, вони нагадують мальовничі полотна, які можна бачити в художніх галереях. От деякі приклади: “…він був чудово гарний собою, із прекрасними темними очами, темнокур, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий” (Розкольників); “Це була малюсінька суха старушонка, років шістдесятьох, з вострыми й злими вічками, з маленьким вострым носом і простоволоса” (Алена Іванівна); “…

Безмовна вона, і голосок у їй такий лагідний… белокуренькая, личко завжди бліденьке,

худеньке…” (Соня). Таку манеру листа в зображенні портретів літературних героїв можна назвати описової, статичної

Використання в портретних характеристиках дієслова “бути” у минулому часі тільки підсилює враження нерухомості. У такій же формі написані портрети й більшості інших персонажів роману (Мармеладова, Порфирія, Лебезятникова, письмоводителя й ін.). У Толстого зовсім інакше. Опис зовнішності героїв дається окремими штрихами, як би попутно до опису дій і вчинків персонажів. Перший портрет, з яким ми зустрічаємося в романі, – це зображення князя Степана Ар-Кадьича Облонского. Деталі цього портрета розкидані на сторінках перших трьох глав

Опис Толстої починає з фігури героя всього кількома словами. Але опис це дається в русі: “Він повернув своє повне, випестуване тіло…” (А Достоєвський швидше за все сказав би: “Це була повна, пещена людина”.) Потім Толстой зупиняється на деталях туалету Облонского так само попутно до розвитку дії: “відшукав оброблені в золотий сап’ян туфлі”, “потягнувся до того місця, де в спальні в нього висів халат”.

Його особа посміхається “привычною доброю й тому глупою посмішкою”. Навіть найбільш загальна характеристика зовнішності Степана Аркадьича дається Толстим у зв’язку із драматургією дії: “Він не міг тепер каятися в тім, що він, тридцатичетырехлетний, гарна, влюблива людина, не був закоханий у дружину”. Уже по цих коротких уривках тексту можна зробити висновок про те, що зображення портрета в Толстого має оповідальний, динамічний характер. (Оборотний увага на дієслова, що позначають рух: повернув, потягнувся, підійшов, посміхнувся.) Друга відмінність портретів у зображенні Толстого й Достоєвського полягає, як мені здається, у тім, що Достоєвський у більшості випадків сам розповідає нам про зовнішність своїх героїв як автор, а Толстой робить це за допомогою бачення інших персонажів

Так, наприклад, риси Ганни ми відкриваємо для себе за спостереженнями Вронского. “Вронский зумів помітити стриману жвавість, що грала в її особі й пурхала між блискучими очами й ледве помітною посмішкою, що згинала її рум’яні губи”. “Вронский раптом побачив голову Ганни, горду, разюче гарну й усміхнену в рамці мережив”. Різний і вибір деталей портрета в романах Достоєвського й Толстого. У Достоєвського основною художньою деталлю є очі

В “Злочині й покаранні” ні, мабуть, жодного персонажа, у всякому разі серед головних діючих осіб, про очі якого ми нічого не могли б довідатися. “Прекрасні темні очі Раскольни-Кова”; “вострые злі вічка баби”; “з рідким блиском ока Порфирія”; “малюсінькі, як щілинки, але одушевлені червонуваті вічка Мармеладова”; “добрі очі Лизаветы”; “лагідні блакитні очі Сонечки” і т. п. Ока в героїв Достоєвського – це дійсне дзеркало їхньої душі. Скажемо, зображення очей Раскольникова, що міняється по ходу розвитку дії, показує нам зміни, що відбуваються в його душі. Ми знайомимося з Раскольниковым – молодих, повним сил людиною, що прагне знайти шляхи рішення складних життєвих проблем

Але от він зважується на злочин. Спокійний погляд переміняється “збудженим”. Ока “гарячково блищать”.

Наступає болісний період каяття, роздирань, каяттів совісті, і погляд Раскольникова стає “сухим, збудженим, гострим”. Розкольників на грані катастрофи, його душа вмирає, і це відбивається в його “” очах, щозмертвіли. Але любов Соні воскресила його, і на останніх сторінках роману ми бачимо в очах Соні й Раскольникова “сльози щастя”.

На відміну від Достоєвського, у Толстого ока не є основною частиною портрета. Як мені здається, якої-небудь основної риси портрета в Толстого взагалі немає. Деталі, розкидані по багатьом сторінкам роману, як би є окремими фрагментами мозаїки, які при читанні збираються в єдину картину. Звичайно, і в Толстого можна зустріти опису очей, наприклад: “Блискучі, казавшиеся темними від густих вій, сірі очі (Ганни) дружелюбно, уважно зупинилися на його особі”.

Або: “чорні блискучі очі” графині Нордсон. Але все-таки в більшості випадків у Достоєвського ока є більше важливим елементом портрета, чим у Толстого. Чи не тому, що в Достоєвського портрет взагалі менш докладний, чим у Толстого? Однак і це ще не всі відмінності

Уявимо собі, що персонажі роману “Злочин і покарання” раптом зібралися в один час і в одному місці. Що ми бачимо? Сіру юрбу погано одягнених, болісно блідих людей, чимсь схожих друг на друга

Ми бачимо їх як би крізь суцільну завісу дрібного, сірого петербурзького дощу. Це й Мармеладов “з набряклим від постійного пияцтва жовтим, навіть зеленуватою особою й із припухлими століттями”; це й Порфирій Петрович: “пухке, кругле й небагато кирпата особа його було кольору хворого, темно-жовтого”; це й Соня з “блідим, худим і неправильно кутастим личком”; і Розкольників “зі схудлою блідо-жовтою особою”. Все це портрети людей приречених і нездорових. Причину їхньої хвороби Достоєвський бачить у їхній бідності, приниженні, у них суспільному становищі

Персонажі Достоєвського дозволяють скласти загальний портрет жителя Петербурга на тлі його холодного, сирого клімату й соціальних проблем. Визначення “петербурзький” стає в Достоєвського синонімом слова “хворобливий”. Описуючи портрет Свидригайлова, що приїхав із провінції, Достоєвський відзначає, що його “колір особи був свіжий, не петербурзький”. Зовсім інші портрети ми бачимо в Толстого. Вони як би освітлені живлющим світлом, виписані яскраво й барвисто.

Навіть визначення “петербурзький” здобуває в Толстого значення прямо протилежне тому, що ми зустрічаємо в Достоєвського: “Побачивши Олексія Олександровича, з його петербурзькою свіжою особою…” Толстой бачить Петербург зовсім іншим містом – містом гарних, витончених, добре одягнених і здорових фізично людей. Так через порівняння портретів ми можемо довідатися не тільки про зовнішню несхожість героїв, але й щось більше: про соціальну прірву, що розділяє вище світло й убогість петербурзького міщанства. Хоча джерело драми героїв обох романів той самий – це відсталість, корисливість і патріархальність безправного російського суспільства, так по-різному описаного Толстим і Достоєвським


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Літературний портрет у романах Л. Н. Толстого й Ф. М. Достоєвського

Categories: Нові твори

Links