Літературні паралелі й образи у творчості А. А. Ахматовій і М. И. Цветаевой

Бувають дивні зближення. А. Пушкін Творчість двох чудових жінок і більших поетів оригінально й неповторно, але є співзвуччя, які ріднять почуття й переживання А. А. Ахматовій і М. И. Цветаевой. Дуже рано, зовсім у юному віці, з’являються у віршах цих поетів міркування про тлінність життя, про неминучий кінець, але думки ці легені, що летять на крилах молодості. Дуже пронизливо, із проникливим смутком звучать рядка Ахматової: Ховай, ховай мене, вітер! Рідні мої не прийшли, Наді ною блукаючий вечір И дыханье тихої землі. Щоб мені легко, самотньої,

Відійти до останнього сну, Прошуми високою осокою Про весну, про мою весну. И майже пустотливо й задерикувато відповідає їй Цветаева: …Не думай, що тут – Могила, Що я з’явлюся, загрожуючи… Я занадто сама любила Сміятися, коли не можна! І кров доливала до шкіри, И кучері мої вилися… Я теж була, перехожий! Перехожий, зупинися! Але найбільше переживань навіяно любов’ю – прекрасним, світлим, не завжди відповідним почуттям. Ліричні героїні Ахматової й Цветаевой дуже щирі й глибокі у своїх почуттях, але нізащо не відмовляться від цього солодкого борошна, що несе і якесь очищення душі, прилучення до
високого, тому що любов – це Бог, і через нього пізнається життя. Так безпомічно груди холоділи, Але кроки мої були легкі. Я на праву руку надягла Рукавичку з лівої руки. Здалося, що багато щаблів, А я знала – Їх тільки три! Між кленів шепіт осінній Попросив: “Із мною вмри!..” И так само майже трагично звучать рядка М. И. Цветаевой, що задає вічне й безглузде питання: “Мій милий, що тобі я зробила?

” Учора ще в очі дивився, А нині – Усе коситься убік! Учора ще до птахів сиділи, – Всі жайворонки нині – Ворони! Я дурна, а ти розумний, Живий, а я остовпіла. Об крик жінок всіх часів: “Мій милий, що тобі я зробила?” Дуже часто ліричні героїні виявляються вище своїх обранців, що не зуміли оцінити по достоїнству улюблених або испугавшихся великої, щирої й жагучої любові. У цьому світі все лживо, і сильне почуття отпугивает слабкі натури, що бояться взяти на себе відповідальність за кохану. Щирим болем і страхом звучать рядка А. А. Ахматовій: Як забуду? Він вийшов, валандаючись, Скривився болісно рот… Я втекла, поруччя не стосуючись, Я бігла за ним до воріт. Задихаючись, я крикнув: “Жарт Усе, що було. Підеш, я вмру”. Посміхнувся спокійно й моторошно И сказав мені: “Не стій на вітрі”. И яка смутна іронія над своєю щирістю чується в останньому рядку Ганни Андріївни! Їй майже вторить Цветаева, що складає вірші “ридма”, що живе позамежними


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Літературні паралелі й образи у творчості А. А. Ахматовій і М. И. Цветаевой