Літературне визнання Рубцова


Не дивно, що в загальному потоці книжкової продукції перша книжка Миколи Рубцова, що вийшла мізерним тиражем, загубилася й не додала літературної популярності її авторові. А поки, восени 1964 року, поет виявився на розпуття. Роботи в Никольском не було… “Сиджу часом у свого майже іграшкового віконця й знехотя міркую над тим, що мені почати надалі, – повідомляв він С. Викулову. – Написав в “Вологодський комсомолець” лист, у якому запитав, немає чи там для мене який-небудь (який завгодно) роботи. Справа в тому, що, якби в районній газеті й знайшли для мене, як говориться, місце, однаково мені звідси не вибратися туди до половини грудня. Адже пароплави перестануть ходити, а машини теж не зможуть пройти по Сухоне, поки тонко лід. Так що залишається одна дорога – у Вологду, – з іншої сторони села, спочатку пішки, потім різними поїздами”.

Наприкінці листопада – початку грудня Фляків з’являється у Вологді і якийсь час живе в будинку поета Б. Чулкова, у якого була вільна кімната. Він продовжував займатися самоосвітою, багато читав – Пушкіна, Блоку, Лермонтова, але особливо залучали його такі лірики XIX століття, як Полонский, Майков, Фет, Апухтин, Нікітін і, як зараз уже широко відомо зі статей про Рубцове, Тютчев. Саме тоді він закладав основи того, “щоб книгу Тютчева й Фета продовжити книгою Рубцова!”.

Вірші й листи Тютчева,


видані ще до революції, були єдиною особистою книгою Рубцова. “Зараз уже ходять легенди, – згадує Б. Чулков, – що він, лягаючи спати, клав її під подушку. Я можу лише сказати, що, у всякому разі, іншими книгами, які йому дарувалися або попадалися, Микола не дорожив і, бувало, залишав де завгодно. Книзі ж Тютчева, що належала Рубцову, така доля не загрожувала”.

Починаючи з 1965 року Фляків жив те в Москві, здаючи іспити на заочному відділенні Литинститута, то в Никольском, те у Вологді. А влітку 1966 року їздив по відрядженню журналу “Жовтень” на Алтай, результатом чого став відомий вірш “Шумить Катунь”.

На той час Фляків став уже виходити на сторінки центральних видань. Не обходилося й без прикростей, адже більшість його віршів перейнято відчуттям драматизму, а часом і трагізму, заснованого на міркуваннях про власну долю й особисті переживання. Не все це приймали, не всі розуміли глибину й своєрідність почуття зв’язку поета з Батьківщиною. У всім, навіть найменшому, він бачив відбиття буття його рідного краю, Вологодчины, що не забував навіть у Сибіру: “Ще б церква в ріки, і було б всі по-вологодски”. 28 червня 1966 року Фляків писав з Алтаю у Вологду А. Романову: “Мої добірки можна почитати в “Прапорі” (6 номер) і в “Юності” (теж 6 номер). В “Сучаснику” мої вірші Фирсов не зміг надрукувати. Потрібна була інша тематика, чи що, а вірніше, настрій. Ну, так це адже не пушкінський “Сучасник”, а наш! Горі цибульне!”.

Літературне визнання й широка популярність прийшли до Рубцову після того, як видавництво “Радянський письменник” випустило в 1967 році книгу віршів “Зірка полів”, що поет представив у Литинститут як свою дипломну роботу, захищену їм 26 грудня 1968 року.

– Сьогодні в нас не просто захист диплома. Сьогодні в нас свято, – сказав ректор інституту В. Ф. Пименов. – Ми проводжаємо в більшу літературу не новачка, а вже сформованого поета, причому поета самобутнього й талановитого.

Так само високо оцінили дипломну роботу Рубцова критик Ф. Кузнєцов і викладачі інституту Н. Сидоренко, В. Друзин, Е. Ісаєв. “Зірка полів” ознаменувала початок періоду зрілої творчості поета.

Деякі вірші, що входили в перший збірник, Н. Фляків піддав часткової – як, наприклад, “Бачення на пагорбі”, – або корінній переробці. Так, “Російський вогник” у порівнянні з “Господаркою” – варіантом вірша, опублікованому в “Лірику”, – став чіткіше й суворіше. Замість “И тускло на мене знову дивилася” з’явилося “И довго на мене!..”. Поет забрав також різало слух слово “епітафії”, а заново написані початок і кінець як би уклали вірш у рамки. Вогник селянського будинку знайшов глибокий внутрішній зміст “російського вогника”.

Надалі освоєнні Рубцевим Теми батьківщини в нього вже з’явилися особливості, яких в “Лірику” не було: він майже завжди пише про життя з терпким смутком, він послідовний у відчутті зыбкости й швидкоплинності миру, його таємничої краси й внутрішньої незбагненності природи.

Без відчуття краси природи, без любові до неї не можна створювати прекрасне в мистецтві. Висловлюється Фляків на цю тему досить виразно: “И розлюбивши от цю красу, я не створю, напевно, іншу”. Він бродить “по рідній глушині в худих північних лісах” і там знаходить красу, без якої не мислить життя. Навіть страшні казкові персонажі – відьми, лісовики, потвори, що населяють поетичний ліс Рубцова, живуть там не для того, щоб лякати, а щоб лікувати душу подорожанина…

Голосом народу, виразником його дум і сподівань робить поета почуття Батьківщини, навіть якщо воно охоплює лише скромну частину її в радіусі сільської околиці: “мати Росії цілої – сільце, може бути, от цей куточок”. Уміння побачити велике в малому надає ліриці Рубцова глибину і ємність:

Меж болотних стовбурів красувався схід огнеликий…

От наступить жовтень – і здадуться раптом журавлі!

И розбудять мене, покличуть журавлині кличі

Над моїм горищем, над болотом, забутим удалині…

Широко по Русі призначений строк увяданья

Возвещают вони, як сказання древніх сторінок…

“Якось важко представити тепер, – сказав про цей вірш В. Кожинов, – що ще десять років тому ці рядки не існували, що на їхньому місці в російської поезії була порожнеча”. Вони настільки глибокі й справді поетичні, що – навіть вони одні! – дозволяють говорити про продовження Рубцевим традицій російської поетичної класики. Досить рідкий у практиці віршування, але дивно органічний тут п’ятистопний анапест набудовує на неквапливий філософський зліт думки від свого горища слідом за журавлями спочатку над забутими вдалині болотами, а потім і над всією Руссю, сучасної й древньої…

Відчуття нерозривної єдності з миром знайшло своє закінчене втілення у вірші “Тиха моя батьківщина”. Воно вражає дивною вірогідністю. Довірчість інтонації захоплює читача й змушує разом з поетом пройти по близьким йому місцям, перейнятися його почуттями. Здавалося б, що нового може він сказати про верби над рікою, церківці, солов’ях на тихій своїй батьківщині? Але, читаючи ці рядки, ми знову й знову випробовуємо радість відкриття прекрасного, глибоке почуття эстетического насолоди. Коли поет називає прикмети цієї, саме своєї, батьківщини, він немов би не може зупинитися, йому хочеться показати якнайбільше невибагливих, але таких дорогих прикмет, і вони переходять із рядка в рядок: верби, ріка, солов’ї, цвинтар, могила матері, церківка, дерев’яна школа, сінокісні луги, широкий зелений простір… И – як освітила все це спалах блискавки, як наймогутніший розряд що переповнив душу любові – кінцівка вірша:

З кожної избою й тучею,

Із громом, готовим упасти,

Почуваю саму пекучу,

Самий смертний зв’язок.

Життя було б неповноцінної не тільки без таємниці, але й без смутку – це дуже важливе для розуміння суті творчості Рубцова судження. У самій природі його дарування було закладене те чуйне передчуття прийдешнього відходу, що у мистецтві має величезну притягальну силу й, за словами Блоку, “одне здатне дати ключ до розуміння складності миру”.

Образ сільської батьківщини в Рубцова, починаючи з “Зірки полів”, пофарбований смутком, його душею всі частіше “опановує світлий сум, як місячне світло опановує миром”, і сум ця виникає тому, що поет відчуває недовговічність, неміцність, зыбкость дорогого йому священного спокою. Він з болем почуває, що й сам порию втрачає з ним контакт. От чому сільський спокій у його віршах зовсім не спокійний і не застиглий – ні, він весь затаївся в передчутті прийдешніх змін: над “рідним селом” в’ються Хмари, над “хатою в снігах” кружляється й стогне хуртовина, а ночі повні незрозумілим жахом, що підступає прямо до “живих очей” людини.

Поет випробовує гнітюче почуття самітності, про яке можна було догадатися ще тоді, коли він говорив спасибі “російському вогнику” за те, що він горить для тих, хто “від всіх друзів запекло далекий”. І короткочасні веселощі, коли зрідка на кілька годин приїжджають друзі, веселощі “зі смутними очами” уже навряд чи що може змінити. Поруч із образами “тихої батьківщини” у поета всі частіше виникає настільки ж узагальнений образ вітру, що символізує щиросердечну тривогу, спрагу мандрівок, незадоволеність, утома…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літературне визнання Рубцова

Categories: Нові твори

Links