Лист Софії Павлівні Фамусовой

Перш, ніж написати Вам лист, я довго роздумував над цим. І остаточно зробив для себе висновок, що я повинен був його написати

Хочу Вам сказати, що після прочитання добутку А. С. Грибоєдова “Горі від розуму”, присвяченого Вам і вашим знайомим, тільки те, що Ви таємна, загадкова й у той же час передбачувана молода особа

Правда, у чомусь Ви мені навіть сподобалися, а в чомусь не зовсім. Ваш колишній коханий Олександр Андрійович Чацкий, як це не підло виглядає, їхав від Вас на три довгих роки. Але при цьому він їхав з почуттям глибокої любові

до Вас, Ви самі знаєте, як він по Ваас нудьгував і тужив, і можете не говорити Софьюшка, що були до нього байдужі. Приїхавши в Москву він з нетерпінням бажав Вас побачити. Він знав, що надійшов неправильно, але, проте, важливо, що Олександр Андрійович очікував від Вас щиросердечної теплоти, пещення, розуміння й любові. Я просто зобов’язаний зрозуміти Вас, три роки без коханої людини – це важко, але відкидати його було, як – те по-зрадницькому.

Він багато чого побачив, багато чого зрозумів, об’їхав полсвета й змінив своє відношення кдругим.

Дорога Софія Павлівна, не треба причинятися, по одній вашій

розмові можна все сказати Овас.

Ви побоялися скороминущої любові, але Ваша душенька згоряла з нетерпіння обійняти й поцілувати Чацкого, згадати ті ніжні слова, які він Вам говорив наодинці, нарешті, заглянути в його очі, зрозуміти й прийняти його.

Образ Софії Павлівни складний. Від природи вона наділена гарними якостями: розумом сильним і незалежним характером. Вона здатна глибоко переживати й щиро любити. Для дівчини дворянського кола вона одержала гарне утворення й виховання. Героїня захоплюється читанням французької літератури. Фамусов, батько Софії, говорить:

Їй сну немає від французьких книг, А мені від росіян боляче спиться

Але, на жаль, всі ці позитивні риси характеру Софії не могли одержати розвитку у фамусовском суспільстві. От як про це писав у своєму критичному етюді “Мильон роздирань” И. А. Гончарів: “До Софії Павлівні важко віднести не симпатично: у ній є сильні задатки незвичайної натури, живого розуму, пристрасності й жіночій м’якості. Вона загублена в духоті, куди не проникає жоден промінь світла, жодна струмінь свіжого повітря”. У той же час Софія – дитя свого суспільства. Подання про людей і про життя вона черпала із французьких сентиментальних романів, і саме ця сентиментальна Література розвила в Софії мрійність і чутливість. Вона говорить про Молчалине:

Візьме він руку, до серця тисне,

Від душі зітхне,

Ні слова вільного, і так вся ніч проходить,

Рука з рукою, і око з мене не зводить

Тому вона не випадково звернула увагу саме на Молчалина, що своїми рисами й своїм поводженням нагадував їй її улюблених героїв. Однак не можна сказати, що героїня осліплена: вона здатна оцінити обранця здраво й критично:

Звичайно, немає в ньому цього розуму,

Що геній для інших, а для інших чуму,

Який швидкий, блестящ і незабаром опротивит…

Софія любить Молчалина, але приховує це від батька, що, звичайно ж, не визнав би його як зять, знаючи, що він бідний. Героїня ж у секретарі свого батька бачить багато гарного:

…поступливий, скромний, тихнув,

В особі ні тіні занепокоєння,

И на душі провин ніяких,

Чужих і криво й навскіс не рубає, –

От я за що його люблю

Софія ще й тому полюбила Молчалина, що їй, дівчині з характером, потрібний був у житті людин, яким вона могла б керувати. “Потяг захищати коханій людині, бедному, скромному, що не сміє підняти на неї ока, підняти його до себе, до свого кола, дати йому сімейні права” – от її ціль, на думку И. А. Гончарова.

Тому Чацкий, вернувшись у Москву й увидя, як змінилася Софія під впливом оточення, дуже переживає. Йому було боляче побачити її такий після його трирічної відсутності, було важко усвідомити, що улюблена обрала Молчалина. Софія також дуже переживає, але через інше. Вона мимоволі чує розмову Молчалина з Лізою й раптом бачить свого обранця в іншому світлі. Вона зрозуміла, що насправді Молчалин приймав вид коханця лише “в угодность дочки такої людини”. Софія потрібна була йому тільки для того, щоб у потрібний момент скористатися її впливом. Його метою було також одержати вище чин, тому він, відповідно до завітів свого батька, догоджав “всім людям без изъятья”. Можливо, коли-небудь Софія довідалася б про щирі наміри Молчалина і їй не було б так боляче. Але зараз вона втратила людину, що дуже підходив на роль чоловіка-хлопчика, чоловіка-слуги. Здається, що вона зуміє знайти подібну людину й повторить долю Наталі Дмитрівни Горич і княгині Тугоуховской. Їй не потрібний була така людина, як Чацкий, але саме він відкрив їй ока на все що відбувається. І якби Софія виросла в іншому середовищі, воно, можливо, вибрала б Чацкого. Але вона вибирає таку людину, що їй більше підходить, тому що не мислить собі іншого героя. І зрештою, по зауваженню Гончарова, “важче всіх, важче навіть Чацкого” саме Софії

Грибоєдов представив нам героїню комедії як особа драматичне. Це єдиний персонаж, що задуманий і виконаний, як близький Чацкому. Але у фіналі, коли Софія стає мимовільним свідком “залицянь” Молчалина за Лізою, вона уражена в саме серце, вона знищена. І це один із самих драматичних моментів всієї п’єси

Отже, у своїй комедії А. С. Грибоєдов зумів показати не тільки час, у яке він жив, але й створив незабутні образи, цікаві й сучасний читач і глядачеві. Тому, як говорить Гончарів, “Горі від розуму” тримається особняком у літературі й відрізняється від інших добутків слова моложавістю, свіжістю й більше міцної живучістю


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Лист Софії Павлівні Фамусовой