Лист літературному героєві. Твір по добуткам А. І. Купріна


Творчість Олександра Івановича Купріна тісно пов’язане із традиціями російського реалізму. У своїй творчості письменник опиралася на досягнення трьох своїх кумирів: Пушкіна, Лева Толстого, Чехова. Головний напрямок творчого пошуку Купріна виражено в наступній фразі: “Потрібно писати не про те, як люди зубожіли духом і опошляли, а про торжество людини, про силу й владу його”. Тематика добутків цього письменника надзвичайно різноманітна. Але є в Купріна одна заповітна тема. Він доторкається до неї цнотливо й благоговійно, так інакше до неї й не можна доторкатися. Це тема любові.

Справжньою силою людини, здатної протистояти дії, що опошляє, , для Купріна завжди була самовіддана й чиста любов. В одній з робіт письменник називає три прояви любові: овіяної “ніжними цнотливими пахощами”, “могутній заклик тіла” і “розкішні сади, де ростуть таємничі, нахабні гриби”. Купрін не заперечує можливість існування ні однієї з форм, але підкреслює незначність і “всіх зусиль обплутати її (любов) ланцюгами умовності”. Однак художник не припиняє пошуку гармонічного почуття. На цьому шляху й була створена повість “Сулами”.

Письменник блискуче оспівує духовне єднання закоханих, що так великого, що кожний готово заради іншого. Тому навчений, всі Соломон, що пізнав, і юна пастушка Сулами однаково великі. Їм, здатним на настільки


рідке й гармонічне почуття, дарується можливість морального піднесення. Свій ідеал любові Купрін шукав у сучасній йому життя, однак письменник так і не побачив торжествуючої любові, “міцної, якої смерть”. Навіть Олеся з однойменної повісті, що принесла себе в жертву в ім’я свого почуття до Івана Тимофійовичеві, не змогла розбудити в ньому високий духовний початок. А сила любові для самого Купріна складалася саме в перетворенні душі. Трагедія Леси в тім, що вона полюбила людину “доброго, але тільки слабкого”. Від любові не приховаєш нічого: або вона щира шляхетність душі людської, або пороки й низинні бажання. Письменник як би перевіряє своїх героїв, посилаючи їм почуття любові. Словами одного з героїв Купрін виражає свою точку зору: “Любов повинна бути трагедією.

Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки й компроміси не повинні її стосуватися”. Для письменника вона – дарунок божий, доступний не кожному. Любов має свої вершини, які здатні подужати одиниці з мільйона. Конкретним прикладом служить Жовтків з повісті “Гранатовий браслет”. Образ Желтова розкритий у найвищій крапці внутрішнього підйому. Однак цьому стану передував внутрішній розвиток: спочатку були листа з наполегливим бажанням побачень, пошуки погляду Віри Шийної на балах і в театрі, а потім – мовчазне “преклоніння”, але й упевненість, що “сім років безнадійної ввічливої любові надають право” хоч раз у році нагадувати про себе. Жовтків не міг щодня, щогодини й щохвилини дарувати свою любов Вірі Миколаївні, тому він подарував їй гранатовий браслет, найдорожче, що в нього було, щоб хоч якось з’єднати себе з Вірою. Він був безумно щасливий уже тим, що до його подарунка доторкнуться руки його богині.

Герой гине, але велич його почуття в тім і складається, що навіть після відходу Желтова з життя воно будить внутрішні сили Віри. Лише під час прощання з порохом Желтова Віра Миколаївна “зрозуміла, що та любов, про яку мріє кожна жінка, пройшла повз неї”. Відповідне почуття відбулося, нехай “одну мить, але навіки”.

Любов як сила, здатна перетворити мир, завжди залучала Купріна. Але він був дуже чуйний і до страшних процесів здрібніння, перекручування, загибелі цього вродженого дарунка. Така трагедія показана в повісті “Яма”. Автор не затінював страшної правди, тому що хотів застерегти молодь від морального падіння, розбудити в її душі ненависть до пороку й бажання протистояти йому. Купрін показує, що душу в мешканок публічного будинку жива, і вона, безсумнівно, більше чиста, чим у тих, хто сюди приходить.

У любові героїв Купріна тисячі відтінків, і в кожному її прояві – свій сум, свій злам, свої пахощі. Навіть незважаючи на трагічну розв’язку герої щасливі, тому що вважають, що їхнє життя, що освітило, любов – це справжнє, прекрасне почуття.

Олександр Іванович Купрін завжди й усюди благословляв любов. Він посилав благословення всьому сущому: землі, водам, деревам, квітам, небесам, людям, звірам і вічній красі, укладеної в жінці.

Однієї з найвищих цінностей у житті людини, на думку А. І. Купріна, завжди була любов. Любов, що збирає в єдиний букет все краще, все здорове й світле, чим життя нагороджує людини, виправдує будь-які позбавлення й тяготи, які тільки можуть зустрітися на шляху долі. Так в “Олесі”. Так в “Гранатовому браслеті”. Так в “Сулами”. Так в “Двобої”. Письменник до кінця життя зберіг у своїй душі романтичну настроєність юності, і цим сильні його добутки. Багато подій проходять перед нами на сторінках повести “Двобій”. Але емоційною кульмінацією повести стала не трагічна доля Ромашова, а ніч любові, їм з підступної й тому ще більш чарівної Шурочкою; і щастя, випробуване Ромашовим цієї ночі, настільки великого що саме якраз воно й передається читачеві.

Повість “Гранатовий браслет” дозволяє нам подумати про велику силу нерозділеної любові. І скромний непримітний телеграфіст раптом з’являється перед нами сильним, великим! Адже це він проніс через все життя чисту любов, поклоніння жінці. І завжди будуть звучати, як молитва, слова: “Так святиться ім’я Твоє!”

На думку Купріна, по-справжньому здатний любити людина, близький до природи. Цю тему незвичайно цікаво він розкриває в повісті про поліську дівчину-чаклунку. Головні герої повести – Олеся й Іван Тимофійович. Цільна й безпосередня натура Леси виділяється багатством внутрішнього миру. Рідко можна зустріти особистість, так щедро обдаровану природою, у якій сполучалися б наївність і владність, жіночність і горда незалежність, зворушлива сміливість, делікатність, щиросердечна щедрість. Разом з героями повести ми переживаємо тривожний період зародження любові й щасливих хвилин “чистого, повного, всепоглинаючого захвату”. Мир радісної природи зливається в повісті із прекрасним розливом людських почуттів. Світла, казкова атмосфера повести не мерхне навіть після трагічної розв’язки. Відходять на другий план пересуди й плітки, мерзенні переслідування прикажчика. Над всім незначним і злим здобуває перемогу більша любов, про яку згадують без гіркоти, “легко й радісно”. Тема любові в добутках А. І. Купріна розкривається своєрідно, але скрізь це натхненний гімн високому почуттю взаємної або нерозділеної любові.

Протестуючи проти цинізму, продажних почуттів, вульгарності, А. І. Купрін створив повість “Сулами”. Вона була написана за мотивами біблійної “Пісні пісень” царя Соломона. Він полюбив бідну дівчину-селянку, але через ревнощі покинутої їм цариці Стис вона гине. Перед смертю Сулами говорить своєму коханому: “Дякую тобі, мій цар, за все: за твою мудрість, до якої ти дозволив мені вустами, як до солодкого джерела! Ніколи не було й не буде жінки мене”. Основна думка цього добутку: любов сильна, як смерть, і одна вона, вічна, оберігає людство від морального виродження, яким загрожує йому сучасне суспільство. У повісті “Сулами” письменник показав чисте й ніжне почуття: “Любов бідної дівчини з винограднику й великого царя ніколи не пройде й не забудеться, тому що міцно, як смерть, любов, тому що кожна жінка, що любить, – цариця, тому що любов прекрасна!”



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Лист літературному героєві. Твір по добуткам А. І. Купріна

Categories: Шкільні твори

Links