Ліризм “Мисливських усмішок” О. Вишні

Так от: що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга? Треба – любити людину. Більше, ніж самого себе. Тоді тільки маєш право сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків, недочотів і т. д. І буде такий дружній, такий хороший сміх…

О. Вишня

Остап Вишня – неперевершений майстер гострого сміху. Мабуть, сміх дістався йому від батьків, бо були вони люди роботящі, дотепні на слово, любили жарт, пісні.

Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я Остапа Вишні) – один із зачинателів і найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури.

Тернистим був шлях гумориста. Він намагався писати правду. Але не всі твори його друкувалися, в багатьох текстах викидалися слова і навіть цілі абзаци. Усе це робилося через те, що писав Остап Вишня щиро, викривав бюрократів та підлабузників, хабарників і окозамилювачів, хапуг і п’яниць, розкрадачів народного майна і винищувачів природи. Але не тільки цим темам були присвячені гуморески і памфлети Вишні. Не забував він і про звичайний жарт над простими людьми. Автор сміявся із безграмотних і обмежених людей, із скупих і сердитих, цим самим возвеличуючи людей мужніх, нескорених, благородних, відданих своїй Батьківщині.

За своєю природою Остап Вишня був людиною, яка вміла тонко відчути комічне. Ось тому, мабуть, він постійно був у пошуку нових прийомів, засобів творення

комічного.

У Його спадщині знайшли місце твори різних жанрів. Це і памфлети, і фейлетони, і гуморески, і нариси. Особливе місце посідають усмішки. У Остапа Вишні їх дуже багато.

Цікавими є “Мисливські усмішки”, які, незважаючи на назву, навчають людину не полювати, тобто знищувати природу, а навпаки – охороняти, берегти все живе. Автор замислюється над такими одвічними проблемами, як єдність людини і природи, людина і вічність буття. Саме через це деякі твори Вишні називають поезією в прозі.

Сам Павло Михайлович ходив на полювання з однією метою – помилуватися лісами, полями, луками, послухати спів птахів, подивитись на сіре осіннє небо, лежачи в сіні горілиць. Уся родина Вишні хвилювалася кожного разу, коли “мисливець” повертався з полювання: аби нічого не підстрелив. Отож, повернувшись без здобичі, Павло Губенко починав із захопленням розповідати про зайців, качок та іншу дичину.

Саме ці розповіді стали основою “Мисливських усмішок”. Письменник з великою любов’ю описує живі картини природи, передає внутрішній стан, психологічний настрій мисливця перед відкриттям полювання, детально описує сам процес вистежування тварин. А з якою точністю автор передає процес підготовки до рибної ловлі! Виявляється, головним тут є не самі вудки, а те, що покладено в торбу для обіду.

Із великим захопленням Остап Вишня зображує пейзажі. Ось такою постала перед автором осінь в усмішці “Заєць”: “Золота осінь… Ах, як не хочеться листу з дерева падати, – він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й “раскудря-кудря-кудрява”, – ген там, на узліссі, білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає…

Золота осінь…”

Таку картину могла побачити тільки людина з тонкою, чутливою душею. Через такі пейзажі письменник висловлює своє філософське бачення проблеми буття.

“Мисливські усмішки” справедливо можна назвати також зооенциклопедією. Автор не тільки розповідає нам про ту чи іншу тварину, а й висловлює своє ставлення до них. Так, наприклад, до тварин і птахів він звертається, як до людей, називаючи їх не білка, а білочка, не лисиця, а лисичка. 1 ми вже бачимо їх активними героями, що сміливо діють поряд із мисливцями. Ось що пише Остап Вишня про дику козу: “Благородна тварина – дика коза. Благородна і своєю постаттю, коли струнка й ніжна, стоїть вона серед кущів ліщини або на зеленій квітучо-пахучій галявині лісу нашого чарівного, чи, коли, спустившись до Сули, до Росі, до Горили, граціозно нахилившись, стулену воду п’є. Благородна і в стрімкому вихорільоті, коли, налякана, не біжить, а стелеться над чагарником, над кущами чи поміж дубово-ясеневими стовбурами”.

У “Мисливських усмішках” багато ліричних відступів (“Як варити і їсти суп з дикої качки”, “Ведмідь” і т. д.), у яких ми бачимо лише доброзичливий сміх у ставленні до мисливців, ми милуємося прекрасними картинами нашої мальовничої України, замислюємося над болючими проблемами екології. Чи зоології будемо навчатися тільки з книжок? Чи зможуть наші діти, онуки ось так, як колись Остап Вишня, поїхати до лісу, побачити справжнього вепра, качку, білочку?

Отже, “Мисливські усмішки” можна справедливо назвати шедеврами гумору і лірики, яскравою сторінкою не тільки в багатогранній творчості О. Вишні, айв усій українській літературі.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ліризм “Мисливських усмішок” О. Вишні