Лірика в поезії Ісікава Такубоку


Коли вперше читаєш японську поезію, не залишає відчуття прекрасного й чужого одночасно. Так не схоже на європейську літературу, так коротко, уривчасто, пронизливо звучать хоку й танка – традиційні тривірші й п’ятивірші. Потім, довідавшись більше, розумієш, звідки відчуття не створеного, написаного, а начебто породженого вірша. Японська поезія не знає чернетки, вірш створюється відразу, як відкривається пейзаж у розламі гір: клаптик неба, легеня хмара, соснова гілка. Але щоб досягти досконалості, потрібно довго вигострювати навички ремесла. Тільки пройшовши тверду школу, поет знаходить волю. Ісікава Такубоку – один з любимих японських ліриків, творець нової японської поезії. Він прожив усього 27 років, але залишив збірники віршів, романи, статті, щоденники. Все це ввійшло в золотий фонд сучасної японської літератури. Вірші Ісікава Такубоку вражають напруженістю емоцій і скупими, ретельно відібраними штрихами, якими майстер малює ліричний образ. Один з найвідоміших віршів “На піщаному білому березі” зі збірника “Жменя піску”. У п’ятьох рядках передана сум, нескінченна самітність, безбережність океану й нескінченна невідомість майбутнього. Це вірш можна приводити тільки цілком, ця досконалість, у якому нема чого додати або зменшити:

На піщаному білому березі, Острівці У Східному океані Я, не отираючи вологих очей, З маленьким


граю крабом.

Трагізм пронизує творчість Ісікава Такубоку, трагізм і любов до людини, природі, “малій батьківщині”, селу Сибутами. Самітність крижаним кільцем стискає серце поета:

До піщаних пагорбів Прибитий Волгою зламаний стовбур, А я, оглянувшись навколо, Про самому таємний Намагаюся хоча б йому розповісти.

Постійна боротьба безнадійності й стійкості, достоїнство, що народжується за останньою рисою приниження й гордою, стійкою квіткою піднімається вгору, – зміст поезії Ісікавы Такубоку:

Сто разів На прибережному піску Знак “Велике” я написав І, думка про смерті відкинувши ладь, Знову пішов додому.

Поезія повинна бути високої, як небо, і земний, як хліб насущний. Одну зі своїх статей Ісікава Такубоку назвав “Вірші, які можна є”. Незважаючи на сум, поет любить життя, завжди вертається до життя, який було йому відпущено так мало. Ісікаве Такубоку була близька російська література. Як і його сучасник Акутагава, він боготворив Ф. М. Достоєвського. Улюбленою героїнею його була Сонечка Мармеладова з роману “Злочин і покарання”:

Російське ім’я Соня Я дав доні своєї, мені буває Часом окликнути її.

Ісікава Такубоку вмер від туберкульозу. На узбережжя острова Хоккайдо, недалеко від рідних місць поета, йому поставлений пам’ятник. На постаменті висічені рядки:

На північному березі, Де вітер, дихаючи прибоєм, Летить над грядою днів, чи Цвітеш ти, як бувало, Шипшина, і цього року?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Лірика в поезії Ісікава Такубоку

Categories: Шкільні твори

Links