Ліричний герой у ранній поезії В. В. Маяковського

Маяковський прийшов у російську поезію в останнє переджовтневе п’ятиліття. Його перші вірші напечатани в 1912 році. І вони відразу ж стали помітним явищем. Велич Маяковського – у поетичному свидетельстве свого часу, у величезній духовній напруженості й трагедійності, художній чесності.

Всією своєю творчістю він служив революції, радуской влади. Але в той же час він був проникливим ліриком, що вміє виразити таємні почуття масштабно й незвичайно. Ранній Маяковський – бунтар, що відкидає основи старого миру, що призиває до скинення

старих підвалин: Сьогодні треба кастетом кроїтися миру в черепі! Були часи, коли критики затверджували, що “агитатор, горлан-ватажок” погубив у собі теперішнього поета, тому що поезія й соціальна революція – речі несовместимие.

Маяковський своєю творчістю спростував цю думку. Він залишався великим поетом завжди, “суцільним серцем”, “навіки пораненим любов’ю”, відкритим “болям, образам”. Андрій Платонов сказав про Маяковського: “Він був майстром великого, загального життя й витратив своє серце на її пристрій”. У ранній поезії Маяковського багато полеміки. Маяковский хотів

відійти від традиційного зображення почуттів у поезії, наблизити поетичне мовлення до разговорному мови.

Його ліричний герой виходить на вулицю, змушуючи говорити фабричні труби, громади міських будинків. Він несе ” громаду-ненависть, громада-любов”, рішуче переконання, якими повинні бути людина й життя. Але подання ліричного героя про життя погано погодяться з нею самої.

І тут криється причина страждань героя. Рання поезія Маяковського – шалений біг у поисках людини, рідної душі, любові, щастя. Маяковський – максималіст. У нього величезні требования. Погодитися на щось маленьке він не може: Що може хотітися отакій брилі?

А брилі багато чого хочеться! Людина приречена на самітність і страждання в огромном і страшному світі: Пройду, коханку мою волочачи. У якій ночі, маревної, недужной, якими Голиафами я зачатий – такий великий і такий непотрібний. Мотив трагічної самітності проходить через всю творчість Маяковського. Його герой страждає від неразделенної любові, від непонятости: А такому, тикнутися куди?

Де для мене уготовано лігвище? Вся дореволюційна творчість Маяковського – трагическая сповідь серця: В інших знаю серця будинок я. Воно в груди – будь-якому відомо! На мені ж з розуму зійшла анатомія. Суцільне серце – гуде повсюдно. Любов-Страждання, любов-борошно переслідували Травняковского.

Ця тема не нова в поезії. Але Маяковський не міг упокоритися з гіркотою й розпачем. Його герой протестует гнівно й діяльно: До краю повне серце Виллю в сповіді! Прийдешні люди!

Хто ви? От – я, Весь біль і ушиб. Вам заповім я сад фруктовий Моєї великої душі. Сила поетичних рядків Маяковського не тільки в глобальному зображенні всепоглинаючого почуття, але й у життєстверджуючому оптимізмі.

І тому так неотразими його “ні” і “геть”, що за ними завжди йде “так”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ліричний герой у ранній поезії В. В. Маяковського