Лірична драма “Зів’яле листя” була віднесена до перших проявів модерністської поезії

Лірична Драма “Зів’яле листя” була віднесена українською критикою до перших проявів “декадентської” (модерністської) поезії в Україні. Вона засвідчила початок нової художньої доби в культурній та естетичній свідомості наприкінці ХІХ ст. – період раннього модернізму. В історії нещасливого Кохання одного з сучасників (щоденник його, ймовірно, слугував Франкові за вихідний матеріал), у власних переживаннях і сумнівах поет уловив настрої й філософію нового покоління, яке втрачало цілісність попереднього позитивістського світогляду,

заснованого на авторитеті розуму й науки.

Звертають на себе увагу різноманітність ритміки й строфіки цієї збірки Франка, її стилістична динаміка, інтертекстуальність і симфонізм. Драматична форма трьох “дій” (“жмутків”), кожна з яких інтонована тільки їй властивими настроями, барвами, мотивами, надавала цілісності поетичному матеріалу. Подібно до природного циклу, суб’єктивне чуття проходить стадії весняного (“молодечого”, ідеального) розквіту, літнього рефлексивного співу-роздуму, зрілого осіннього спомину-плачу, й зрештою – зимового (вселенськи розчарованого) відстороненого

аналізу й резигнації. Місткими семантичними узагальненнями стають метафори й символи “живого щастя”, “невиспіваного співу”, “смерті-привиду”, “любові-плачу”, які організовують всю поетичну збірку, надаючи їй цілісності. Вони дають змогу поєднати Теми любові й творчості, тугу за природною гармонією і холод інтелектуальної рефлексії, демонічне розчарування й риторичну гру в самогубство.

“Зів’яле листя” стало узагальненням інтимних переживань поета, відбитих у його творах різних років, а “лірична драма” – формою найбільш раціональної, філософської рафінованої обробки ліричної теми.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Лірична драма “Зів’яле листя” була віднесена до перших проявів модерністської поезії