ЛЕ ГУІН, Урсула

(нар. 1929)

ЛЕ ГУІН, Урсула (Le Guin Ursula – нар. 21.10.1929, Берклі, США) – американська письменниця-фантаст.

Ле Гуїн (повне прізвище Кребер Ле Гуїн) народилася в Берклі, що у штаті Каліфорнія. Вона – дочка відомого вченого-антрополога Альфреда Крешера та письменниці Теодори Кребер. Здобула ступінь бакалавра у коледжі Редкліф у Кембриджі (штат Массачусетс) у 1951 p., а наступного року захистила магістерську дисертацію при Колумбійському університеті “Романтична література Середньовіччя й епохи Відродження”, обравши спеціалізацію – французька мова та література. Викладала в університеті Мекон (шт. Джорджія) й університеті шт. Айдахо у Москві (шт. Айдахо), вела творчі курси з НФ в університетах США, Австралії, Англії. Перед тим, як звернутися до фантастики, писала вірші, реалістичну прозу і твори для дітей. Перша публікація – “Квітень у Парижі” (1962). Ле Гуїн є лауреатом ряду найвищих премій у галузі дитячої літератури, почесним доктором літератури багатьох університетів США. Живе у Портленді (шт. Орегон).

Зірка Ле Гуїн, одна із найяскравіших і найсамобутніших на небосхилі американської “м’якої” (гуманітарної) НФ, зійшла у середині 60-х pp., відразу після публікації перших творів письменниці. її ранні твори були тісно пов’язані з “хайнським” циклом (хайн – гіпотетична надцивілізація, “прародителька” розумного життя

в Галактиці), утворюючи органічну та багату на оригінальні деталі та знахідки історію майбутнього. На відміну від П. Андерсона, Л. Нівена, Р. Хайнлайна та ін. представників правотехнократичного крила американської НФ, Ле Гуїн вибудовує свою Галактичну цивілізацію – Лігу Світів, або Екумену (Ойкумену) на принципах гуманізму та особливій, ретельно розробленій етиці контакту, яка виключає насильницьке втручання і серйозно обмежує “прогресорську” діяльність, одразу зводячи її до індивідуального контакту особистостей, психологій, філософій, культур. Екумена, історія якої, описана у 5 романах, 2 повістях і декількох оповіданнях, простягається на 2500 років, починаючи з 23-24 століть, є безпрецедентною в американській НФ спробою побудувати майбутній “всесвітній порядок” на принципах швидше гуманітарних, аніж торговельних, технологічних. Твори “хайнського” циклу вражають багатством змальованих у них культур (що не дивно для автора, який виховувався у сім’ї антропологів і етнографів), а також безпрецедентною у такій літературі психологічною глибиною характерів – землян та інопланетян.

Одне із ранніх оповідань Ле Гуїн, “Намисто Семлі”, стало розділом – прологом до першого (за часом виходу) роману “хайнського” циклу – “Світ Роканнону” (“Rocannon’s World”, 1966). Герой роману – учений-етнограф, який присвятив себе вивченню примітивних культур далекої планети і загинув, рятуючи планету, “в обмін” на дар телепатії, яким володіли аборигени. Наступною у порядку внутрішньої хронології йде повість “Швидше та повільніше від імперій” (1971; премія “Х’юго” – 1973), у якій контакт із розумним рослинним життям встановлюється завдяки емпатії. Дія роману “Планета вигнання” (“Planet of Exile”, 1966) розгортається тисячоліття поспіль на планеті, де земна колонія в союзі з мирними аборигенами бореться за існування, стикаючись із агресивними ордами іншої місцевої раси. Один із колоністів (чи їхніх нащадків) став героєм третього роману – “Місто ілюзій” (“City of Illusions”, 1967): прибувши на Землю, окуповану інопланетянами (“телепато-брехунами”, які прибрали подобу землян), він з допомогою природного таланту розпізнавати “думко-брехню” стає передвісником швидкого звільнення від загарбників. У всіх трьох творах намічені основні принципи оригінальної філософії Ле Гуїн – унікальне поєднання східного даосизму, діалектики, структурної лінгвістики, юнгівських архетипів і західного лібералізму, – органічно вплетеної у літературний контекст. Ця філософія, наче фрагменти голограми, відображається у кожному окремому елементі оповіді.

Завершенням своєрідної тетралогії – і, на думку багатьох критиків, вінцем творчості Ле Гуїн у цілому – став один із найкращих романів американської НФ останніх десятиліть – “Ліва рука Пітьми” (“The Left Hand of Darkness”, 1969; премії “Х’юго” – 70, “Неб’юла” – 69). Герой роману Генлі Аї – Посланець Екумени на засніженій планеті Гетен, або Зимі, яка виступає метафорою завмерлого в історичному розвитку світу, котрий не знайомий зі словом “прогрес”. Причина такого “застою” – через особливі умови еволюції на планеті сформувалися андрогіни (сексуально нейтральні більшу частину свого життя, але в особливі періоди з волі випадку стають “чоловіками” чи “жінками”); у цивілізації андрогінів відсутні механістичні протиставлення “світла пітьмі”, “минулого майбутньому”, “добра злу” і т. п., що призводить до створення своєрідної історії, культури, лінгвістики, релігії та міфології мешканців планети. Генлі Аї намагається знайти ниточку взаєморозуміння (за неписаними етичними правилами Ліги – спочатку обов’язково індивідуального) і знаходить – долаючи забобони, ворожість, нерозуміння та культурні бар’єри (все це уособлено в художньому образі льодовика, який долають герої у їхній міфологічній подорожі), – товариша, соратника і коханого (чи кохану, що на планеті Гетен все одно), місцевого сановника Естравена, який першим на планеті зрозумів небезпеку самоізоляції від Екумени та ціною власного життя допоміг Посланцеві у виконанні його місії. Звичайні для творчості Ле Гуїн багатство та фантазія у змалюванні інопланетних культур у даному випадку зведені до більш “впізнаваних” – феодальній загниваючій державі Кархайд, керованій божевільним монархом, і бурхливо зростаючому тоталітарно-корпоративному Оргорейну.

Чотири романи разом із повістю “Слово для “лісу” та “миру” – одне” (“The Word for World is Forest”, 1972), також вписаною у рамки “хайнського” циклу, опубліковані під однією обкладинкою у книжці “П’ять повних романів” (“Five Complete Novels”, 1985). Наступним значним твором циклу і новою вершиною творчості письменниці став складний і багатоплановий роман “Знедолені” (“The Dispossessed”, 1974 – премії “Х’юго” – 1975, “Неб’юла” – 1974), який має підзаголовок “дволика утопія” і став класикою сучасної утопічної літератури. У межах внутрішньої хронології циклу цей роман займає місце роману-прологу. Дія твору відбувається на двох планетах-антагоністах – “капіталістичному” Уррасі та його супутнику Анарресі, колись заселеному комуною анархістів з Урраса, які дотримуються взаємного нейтралітету. Герой “Знедолених” – геніальний анарреський фізик Шевек, винахідник “ансібла” (засобу миттєвого “над-просторового” зв’язку, який забезпечує матеріальні передумови до створення Ліги Світів), здійснює першу за довгий історичний період мандрівку на Уррас, і в зіставленні двох світів і двох опозиційних політичних систем виявляє “плюси” та “мінуси” кожної. Майстерно організована художня структура роману, яка майже розчиняє в собі неминучий у подібних творах соціально-політичний “маніфест”, а також самобутня філософія Ле Гуїн дозволили створити своєрідну еталонну – в аспекті “відкритості” – утопію – антиутопію, позбавлену звичайних у таких випадках дидактики та повчальності; водночас очевидна аргументація на користь (хоча б і часткову) “комуни” не має аналогів у західній НФ останніх десятиліть.

До “хайнського” циклу належить й оповідання-пролог “Напередодні революції” (1974, премія “Неб’юла” 1974). Моральні проблеми поєднання мети та засобів задля досягнення суспільного ідеалу розглядаються в оповіданні “Ті, хто залишає Омелас” (1973; премія “Х’юго” – 1974). Поміж інших повістей та оповідань Ле Гуїн, що увійшли до збірки “Дванадцять румбів” (“The Wind’s Twelve Quartest”, 1975), “Найкраще Урсули Ле Гуїн” (“The Best of Ursula Le Guin”, 1979), “Бізонячі дівчатка й інші представники тваринного світу” (“Buffalo Yals and Other Animal Presences”, 1971-1987), слід виокремити “Майстрів”, “Дев’ять життів”, “Вище від зірок”, “Сур: короткий звіт про антарктичну експедицію “Єльчо” у 1909-191 Ороках” та ін.

Не меншого успіху досягла Ле Гуїн у жанрі фентезі. У першу чергу цей успіх пов’язаний із тепер уже класичною серією романів про Земномор’я: “Чарівник Земномор’я” (“A Wizard of Earthsea”, 1968), “Гробниці Атуану”(“The Tombs ofAtuan”, 1971), “Останній берег” (“The Farthest Shore”, 1972). У 1990 p. письменниця написала завершальний роман серії – “Техану: Остання книжка про Земномор’я” (“Tehanu: The Last Book of Earthsea”; премії “Неб’юла” – 1990, “Локус” -1991). Дія названих творів розгортається на островах невідомої країни, де “працює” магія (описана, проте, настільки ретельно та внутрішньо несуперечливо, що про неї можна говорити як про альтернативну науку), а їхнім головним героєм є хлопчик Гед, котрий проходить усі щаблі посвячення в маги. У заключному романі серії відчувається зростаюче захоплення Ле Гуїн ідеями фемінізму: героя, який втратив свою дивовижну силу, змінює героїня. До серії про Земномор’я належать також оповідання “Слово звільнення ” (1964) та “Правило імен”.

Іншим яскравим прикладом фентезі Ле Гуїн є сучасна “казка” – “Місце, де все розпочинається” (“The Beginning Place”, 1980), юні герої якої втікають від рутинної повсякденності навколишнього життя у “потаємне місце” – паралельний світ, який приховує загадкову, багато в чому суперечливу утопію. Заслуги Ле Гуїн у розвитку жанру фентезі у 1979 р. були відзначені премією “Гандальф”.

Ле Гуїн написала також ряд позасерійних книг. Герой роману “Пробний камінь неба” (“The Lathe of Heaven”, 1971) має унікальний дар у сні змінювати навколишню реальність, і основною проблемою для нього та психолога, котрий вивчає його, стає контроль над снами, які дають усе жахливіші результати. Повість “Око чаплі” (“The Eye of the Heron”, 1978) і найоб’ємніший із романів Ле Гуїн – “Завжди повертаючись додому”(“Always Coming Home”, 1985) продовжують утопічні пошуки письменниці, щоправда, з феміністським ухилом. Останній роман, дія якого відбувається у Каліфорнії близького майбутнього, яка пережила глобальну катастрофу, вирізняється докладністю у змалюванні культурного фону (додаються навіть касети із записами “місцевої” музики).

У вигадану центральноєвропейську країну поміщені сюжети квазіісторичного роману “Малафрена” (“Malafrena”, 1979) і пов’язаних із ним новел зі збірки “Орсінійські оповідання” (“Orsinian Tales”, 1976). Окрім того, Ле Гуїн є автором повісті для юнацтва “Далеко-далеко зівсюди” (“Very Far Away from Anyway Else”, 1976) та численних статей, котрі склали збірки “Мови ночі: Есе про фентезі та наукову фантастику” (“Languages of the Night: Essays on Fantasy and Science Fiction”, 1979) і “Танці на краю світу: Думки про слова, жінок, місця проживання” (“Dancing at the Edge of the World; Thoughts on Words. Women, Places”, 1989). У 1989 p. асоціація “Дослідники наукової фантастики” присудила Ле Гуїн щорічну премію “Пілігрим”.

Українською мовою тетралогію Ле Гуїн “Чарівник Земномор’я “переклав А. Саган.

За В. Гаковим

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
ЛЕ ГУІН, Урсула