Було це ще у ті часи, коли добродії могли всі що завгодно з мужиком робити. Жив у одній волості жвавий мужик — Андритис. Ось розв'язав пан на -

Сабоно женити його на своїй покоївці. Тільки Андритис відмовляється:

- Ну ні, коли сам пан її не бере, так куди вже мені? Тільки пан не слухає — наказав у наступну неділю весілля зіграти.

«Добре!

Раз один поміщик послав з мужиком пасторові пари індиків. Приклав він і лист. По дорозі мужик загорнув з індиками у трактир, де зустрів приятелів. Одного індика вплели під горілочку. Коли індик був уже з'їдений, мужик зрозумів, що накоїв, але плюнув і пішов до пастора. Приходить до пастора,

Віз якось рибалка на дровнях рибу з ріки. Лисиця з узбіччя битий шляху учуяла риб'ячий дух, захотілося і їй рибкою поласувати. Забігла вона вперед, лягла посередь дороги й прикинулася мертвої. Під'їхав рибалка, бачить: дохла лисиця лежить. Побрав її за хвіст і жбурнув

Поумирали у одного рибалки всі сини, тільки самий молодший залишився. Так і прозвав батько мізинка Пастарисом. Одного разу, коли рибалка з Пастарисом ловив у морського берега рибу, побачив він великий, чудесний корабель. Підійшов корабель до берега й став. Ні душі на ньому не мабуть. Отут раптом виходить зсередини корабля велетень — був це сам чорт — і кричить рибалці:

- Ану ж бо веди

Колись, коли у собаки й кота були вільні грамоти, жили вони будинку розкошуючи. Але недовго вони так пожили, тому що жоден з них не вмів як слід зберігати грамоту. Кіт свою вільну зберігав на горищі під кроквою, а собака - у куті своєї будки. Знайшли пацюка котову вільну грамоту й згризли її. На інший рік, коли собаці й котові треба було свої вільні

Бродячи по світлі, Лайма одного разу пізнім зимовим вечором зайшла у один будинок погрітися. А коли зібралася йти, підкликала господарку й говорить їй:

- За те, що пустила мене

Обігрітися, я виконаю три твої бажання!

- Ось якби зараз на плиті ковбаса жарилася! - поспіхом попросила господарка.

Та у ту ж мить на сковороді засичала ковбаса. Але отут підбіг хазяїн

У кріпосні часи був у одному маєтку дуже жорстокий староста. Усіляко знущався він над селянами, панщиною переводив. У той рік був сабоний недорід, і коли на садибі йшла молотьба, барщинники приносили із собою з будинку маленькі торбочки, насипали у поміщицькій клуні зерно й тягали додому. Л староста пронюхав про це й став ночами підстерігати їх за клунею.

Жили-Минулого пастор і поміщик. Були вони братами. Пастор був дуже богобоязливим, однак зі своїм братом поміщиком ніяк поладити не міг. Поміщик пристрасть як любив,

Щоб йому казки розповідали. Він завжди тримав тільки тих слуг, які знали багато казок. Коли у одного слуги всі казки кінчалися, наймав іншого.

Відбився одного разу від череди большерогий баран. Бігає, бідолаха, бекає, овець шукає. Та раптом віч-на-віч із вовком зіштовхнувся.

- Стій! - гаркнув вовк. - Ти-Те мені й потрібний, я тебе знімання!

- Нарешті! - говорить баран. - Я весь день смерті шукаю, набігався, змучився й ось - знайшов. Ти стань там унизу й роззяв

Задумали якось біб, соломинка й вугілля побродити по світлі. По шляху вийшли до ріки. Як перебратися?

Соломинка негайно надумала — перекинулася через ріку й говорить вугіллю:

- Перебирайся.

Пішло вугілля, але тільки ступив на соломинку, — вона спалахнула й переломилася. Вугілля впало у воду, засичав, та й усі отут.

А біб стояв на березі